Попри насичений графік, багатодітна мама знаходить час і на знімання, і на роботу на телебаченні, і на добрі справи. У розмові з Viva! Лілія Ребрик розповіла, як їй вдається встигати все і при цьому зберігати тепло у стосунках та закоханий блиск в очах. Про плани і мрії на 2025 рік, який обіцяє бути не менш насиченим та натхненним, читайте в ексклюзивному інтерв’ю.
Матеріал створено за підтримки бренду Wonder.
— Які новорічні традиції ви любите найбільше? Чи є ті, що перейняли з дитинства й передаєте своїм донькам?
Святкування Нового року – це завжди найтепліші дитячі спогади. У нас дуже велика родина. Мій тато з сім'ї, в якій п'ятеро дітей, у маминій — двоє, і кожен з їхніх братів-сестер має по двоє дітей, а в тих — свої дітлахи. До початку повномасштабної війни ще була жива моя бабуся, вона трохи не дожила до 100 років… Ми так цінували поїздки до неї в село! Робили все можливе, щоб на Старий новий рік приїхати й зібратися всім за великим родинним столом, хоча розкидані не просто по Україні, а по всьому світу. В її селі ще збереглися традиції колядок, вертепів та щедрівок, і ми отримували незабутні враження та емоції. Це було дуже круто! Я щаслива, що мої діти встигли побачити все й перейняли традицію колядок.
Я дуже добре пам'ятаю свою бабусю, маму Георгіну, як ми її називали. Вона просто сиділа в центрі за столом і мовчала, милувалася нами. Не хотіла їсти, їй вже було важко ходити. Вона просто дивилася на нас з блаженним виразом обличчя, спостерігала, раділа, бо вдома, за родинним столом, збиралися усі її діти та онуки. Мабуть, це і є справжнє щастя. Я відчувала, як їй добре.
У мене медійна робота, й зазвичай в акторів Новий рік — період “жнив”. Це як у тому анекдоті: “Ой, я не можу, в мене “ялиночки”. Ще з юнацьких років я “пахала” весь рік, щоб потім у новорічну ніч сказати: “Я на свято не працюю”. Мені завжди хотілося зустрічати Новий рік з рідними.
Зараз у мене вже своя велика родина — троє дітей, мій чоловік, його та мої батьки. Ми плануємо зустрітися на новорічні свята, адже це найкраща нагода. До того ж я можу, відчуваю в собі сили створювати свято для рідних. Так, воно буде набагато скромнішим, адже нинішні свята не безтурботні, як колись. Раніше зима означала для нас очікування свята, якоїсь магії, здійснення мрій. А зараз ми скролимо новини й боїмося “Орєшніка”, ядерного удару.
До війни ми більше переймалися тим, що подарувати на Новий рік, а тепер думаємо, як вижити та при цьому не “поїхати дахом”. Раніше планували на Новий рік поїздки — лижі, ковзани… А зараз хочеться побути вдома в тиші та спокої. Ми всі змінилися як внутрішньо, так і зовні. У нас тепер інші очі. Але дуже хочеться як колись вірити в диво, в казку. Зараз у нас одна на всіх мрія. Ми втомилися, але маємо не занепадати духом, а продовжувати жити. Я дуже люблю повторювати: якщо живі — треба жити.
— Чи прикрашаєте вдома ялинку? Можливо, маєте новорічні прикраси з історією?
Ми щороку прикрашаємо ялинку і вже встановили свою красуню, яку прикрасили з дівчатками ще 1 грудня. Вона в рожевих тонах, з однаковими іграшками у стилі pink. У нас в сім'ї три дівчинки — хіба міг бути інший колір? Дівчатка з неймовірним азартом в'язали бантики й стрічки. Діана їх робила, а Поля допомагала. Аделька спостерігала, а я підказувала, що й куди повісити. Словом, це по-справжньому сімейний процес. Щодо новорічних іграшок з історією, то в родині моєї мами у Чернівцях, де зараз живуть батьки, завжди на Новий рік була жива ялинка. То й зараз на ній навіть будуть іграшки з мого дитинства — це дуже зворушливо. Жоден модний, трендовий декор не порівняти з тим форматом, бо це дійсно історія. До речі, після народження нашої першої доньки ми щороку їздили в Чернівці на Новий рік та обов'язково купували іграшку для бабусі, яку Діанка дарувала їй. Потім з'явилася Поліна, і вони вже вдвох дарували новорічні прикраси. Я підхопила цю тему з іграшками з історією. Моя мама дуже кайфує від цього і пам'ятає кожну подаровану прикрасу. Це тепла родинна традиція. Ви не уявляєте, яка енергетика у тієї ялинки, на якій іграшки мого дитинства й моїх дітей! Цьогоріч ми будемо везти вже три іграшки — від Діани, Поліни й Адельки.
— Ви зіграли одну з головних ролей у фільмі “Потяг у 31 грудня”. Що особливого в цій ролі для вас?
Не можу сказати, що це одна з головних ролей, просто одна з них, але зіграти провідницю — це вже особливе завдання. Провідники й провідниці — герої сучасності, залізні люди, які мотивують і надихають. У мого персонажа навіть імені немає, це просто Павлівна. Знаєте, є такі — провідниця Павлівна, все, питань немає. І мій партнер Юра Горбунов зіграв Петровича. Така от парочка, такий акторський творчий тандем. Але не буду спойлерити...
— Творці фільму називають його найтеплішою комедією року. Що, на ваш погляд, робить цю стрічку затишною і святковою?
Хочу відзначити неймовірно теплу атмосферу на знімальному майданчику. Як красиві діти народжуються в любові, так і тут. Переконана, що в нас вийде дуже красиве святкове кіно, романтична тепла комедія, яка подарує глядачам ті емоції, яких зараз так бракує, адже в цій стрічці є все для цього, навіть діти народжуються. Не можу розповідати сюжет, але ви незабаром самі переконаєтеся в тому, що це дійсно тепла, сімейна, романтична стрічка.
До речі, знімання проходили влітку, й мене дуже вразив сніг. Уявіть, ми приходимо на перон, і стоїть наш “Потяг у 31 грудня” весь засніжений, на землі сніг, і ти розумієш, що треба грати так, наче на вулиці зима. У нас були дні та сцени, які знімалися на вулиці, на реальному вокзалі, було фільмування всередині потяга у павільйонах. У свій перший знімальний літній день я потрапила в зимову в казку — це такий кайф! Звісно, особливою цю стрічку робить акторський склад. Усе побачите самі з 1 січня.
— Чи траплялися у вашому житті пригоди, що перегукуються із сюжетом фільму “Потяг у 31 грудня”?
Ні, бо, як я вже розповіла, люблю зустрічати Новий рік із родиною. Завжди планувала якісь поїздки, що випадають на цей період, до або після свята. Але мені завжди було цікаво дивитися на тих людей, які беруть квитки на 31 грудня і кудись їдуть. Гадаю, зустріти в поїзді Новий рік — це своєрідна романтика.
— Як ви встигаєте поєднувати обов’язки багатодітної мами, дружини, акторки та телеведучої? У чому ваш організаційний секрет?
Вважаю, що потрібно правильно організувати роботу. Це не так просто, але цього можна навчитися, і, як на мене, я це вмію бездоганно.
Часто жінки дуже часто багато на себе звалюють, а потім ходять виснажені, без настрою, бо просто постійно хочуть спати. Ні, так не можна, бо мама — це такий собі Wi-Fi енергії в сім’ї. Якщо вона виснажена, то батарейки розряджені в усіх.
Я така мама, яка вміє доручити щось своїм рідним, близьким. Якщо хтось із них може погуляти з вашою дитиною, то попросіть про це, а самі відпочиньте або зробіть щось корисне для себе. Родина — це команда, де всі грають в одні ворота. У нас одні правила, про які ми домовляємося, і у кожного свої обов'язки.
— А ще ви ведете блог і займаєтесь власним благодійним фондом. Де знаходите на все час та сили?
Коли ти по-справжньому любиш те, що робиш, то час і сили знаходяться. Для мене благодійний фонд — це не про обов'язки, а про можливість бути корисною, допомагати іншим. Не разово, не точково, а регулярно, масштабно. В нас невеличка команда, але ми пропускаємо через себе кожну історію, кожен запит, який отримуємо на пошту, і намагаємося індивідуально допомогти тій чи іншій сім’ї. Своєю підтримкою ми дуже хочемо зберегти кожну українську родину. Адже сім’я — це тато, мама й дитина; це мама, бабуся і дитина; дідусь, тато й онук; це жінки трьох поколінь; це вдова захисника, який поклав своє життя за Україну. Це чоловік і жінка, розділені фронтом, евакуацією, війною. Родина — це вся наша Україна.
Ми переконані, що кожна добра справа обов'язково повернеться до свого творця бумерангом, тому й називаємо свої посилки “бумерангами добра”. Сьогодні допомагаєш ти — завтра допоможуть тобі. Це своєрідний кругообіг добра в природі. Бо ми чесні перед тим, кому допомагаємо, і перед тим, хто робить добро для нас. Ми довіряємо тим сім'ям, які підтримуємо. Відповідно, нам довіряють ті, хто хоче надати поміч донатами, товарами, вміннями, знаннями. Тому що є різні проєкти. Серед них — такі, що забезпечують психологічну й емоційну підтримку. У нас подібні зустрічі в межах проєкту “Нескорена” — там ми допомагаємо жінкам, на долю яких випали випробування цієї клятої війни. Один із флагманів нашого фонду — проєкт “Народження в бомбосховищах” для підтримки діток, народжених у перший рік повномасштабної війни. Ці немовлята з’явилися на світ у бомбосховищах і підвалах, пологових у чужих містах. Їхні мами тікали з-під обстрілів та з окупації, зазнаючи неймовірного стресу, втрачаючи буквально все. Але попри це дарували найдорожче — життя. Ці діти обов'язково мають жити в мирній, незалежній країні. Ми хочемо максимально підтримувати такі сім'ї. Маємо багато запитів від людей, і серце обливається кров'ю, коли читаєш, через які випробування довелося їм пройти.
Для старших діток є проєкт “Даруй знання”, в межах якого ми підтримуємо їх протягом навчального року. А для тих, хто залишається в зоні бойових дій і продовжує навчання онлайн на прифронтових територіях, нам вдалося закупити й передати планшети, адже те, що необхідно для дистанційного навчання, не кожен собі може дозволити.
Діти мають право на дитинство, і наше завдання — робити для цього все можливе. В житті кожної дитини всупереч будь-яким обставинам має бути свято й віра у диво. Тож для малечі, що перебуває на прифронтових територіях, ми запустили “таємний бумеранг добра” від Миколая, на зразок “таємного Санти”. Абсолютно незнайомі люди стають на деякий час Миколайчиком для чиєї чи іншої родини, купують подарунок і надсилають його поштою родинам з прифронтових територій. Ми надаємо всім охочим долучитися до проєкту адресу, контакти, вік, стать, інформацію про кількість дітей в сім'ї, їхні вподобання та мрії. Це дуже зворушлива, благородна ініціатива, спрямована на те, щоб зробити цей світ добрішим. Ви питаєте, звідки я беру сили… Та мене вже не зупинити! Така мета якраз і надає сили та змогу дихати вільно.
Що стосується блогу, то це для мене можливість ділитися досвідом. Я завжди чесна зі своїми підписниками, в мене дуже класна, добра й розумна сторінка, на якій багато чудових, мудрих людей. І ми часто обмінюємося корисними, цікавими порадами, досвідом. Закидую якусь тему й відчуваю неймовірний фідбек від підписників, зазвичай ніхто не лишається десь осторонь, ми активно ділимося думками. Звісно, трапляється хейт, але це просто частина публічності, тому важливо правильно до нього ставитися і пам'ятати, що люди, які тебе критикують, мають зайвий час і насправді пишуть про себе, про свої комплекси й проблеми. Якщо їм після цього стало легше — відчуйте свою місію: ви просто їм допомогли. Але здебільшого мої фоловери — мегакласні люди, яких я дуже ціную, з якими із задоволенням ділюся своїми емоціями, переживаннями й подіями зі свого життя.
— Як після народження третьої дитини змінилися стосунки з вашими старшими доньками, Діаною і Поліною?
Вони дуже чекали на появу сестрички. В нашій сім'ї є правило: з появою кожної дитини любові стає ще більше. Ми не ділимо її на трьох, а збільшуємо втричі. Коли з'явилася друга донька, ми любов, ніжність, турботу помножили на два. З появою третьої дитини любов, ніжність і турбота збільшилися втричі. Це дуже крутий принцип. Якщо говорити про увагу, яку ми приділяємо дітям, то для нас важливо проводити час усім разом і з кожною дитиною окремо. Потрібно завжди знаходити для цього можливість, адже діти дивляться на батьків і в них вибудовується модель поведінки на майбутнє.
— Адель зовсім маленька, але вже, мабуть, проявляє свій характер. Яка вона? Чи нагадує вас або чоловіка?
Ой, Адель прекрасна! Кожна дитина особлива по-своєму. Коли ми дізналися, що в нас буде третя донька, я вже й не думала, що мене можна чимось здивувати. Діана й Поля дуже різні, тож я була переконана, що Аделька буде більше схожою або на Діану, або на Полю, але вона геть інша. Діти вміють дивувати та тримати в тонусі. Й це найпрекрасніше, що може з нами статися у житті.
— Як ви з Андрієм розділяєте обов’язки вдома? Як, маючи трьох дітей і собаку, тримати в житті баланс? Поділіться на власному прикладі.
Дуже важливо тримати баланс у житті незалежно від того, скільки в тебе дітей. Можливо мати трьох дітей і бути успішною. Можна бути прекрасними батьками й при цьому залишатися чоловіком і жінкою, які кохають одне одного й не втомлюються проявляти ніжність, увагу, турботу, поважають одне одного, говорять про свої почуття. Тобто це все і є складники родини, в якій панує любов. Я знаю, що в нас немає обов'язків, натомість є нормальне, живе бажання допомогти. Ми дуже любимо одне одного. І це найпотужніша сила, яка тримає родину в гармонії й балансі. Попри всі обставини.
— У вирі щоденних справ залишається час для романтики?
Час на романтику знайдеться завжди, якщо є бажання. Просто на різних етапах життя вона інша. Зараз, коли ми з трьома дітьми, особливо коли одне з них ще немовля, це такий квест. Але тим цікавіше, тим гостріше відчуваєш цю романтику, коли врешті-решт вдається побути одне з одним. З іншого боку, навіть разом випити каву зранку можна з романтикою, відчути її. Зрештою, можна робити романтично що завгодно.
— Які плани на наступний рік ви поставили для себе? Чи є проєкти, про які вже можете розповісти?
Можу розказати про ті проєкти, які плавно переходять з 2024 року у 2025-й. Це і ранковий проєкт “Ранок Вдома”, і проєкт “Дочекаюсь” на телеканалі “Дім”. Зараз ми знімаємо сезон зустрічей українців, яких розлучила війна. А ще це театральні вистави у Молодому театрі, в якому я працюю вже багато років, й антрепризні гастрольні вистави. Також, звісно, багато планів і проєктів на новий рік заплановано в діяльності фонду. Дуже хочеться допомогти ще більшій кількості людей. І щоб ми нарешті дочекалися омріяної перемоги. Хочеться безтурботності, спокою, побуту, в якому було б все затишно і комфортно.
— А які сімейні бажання ви загадуєте на 2025 рік?
Я хочу, щоб наші дівчатка росли здоровими, красивими, сильними. Щоб вони усміхалися, щоб у них було дитинство. Щоб ми мали можливість їм дарувати це. Також, звісно, хочеться безтурботності, спокою. Ми всі живемо у стресі, тож є бажання нарешті зробити видих та насолоджуватися життям повною мірою. Хоча діти нам дарують цю насолоду, потрібен ще зовнішній спокій, який би давав нам право дихати на повні груди, насолоджуватися, усміхатися, не озираючись назад, не думаючи про те, що зараз не можна цього робити. Дуже хочеться, щоб наші діти якнайшвидше відчули, що таке мирне небо.
— Як гадаєте, новорічний настрій приходить сам чи його потрібно створювати самотужки?
Впевнена, що новорічний настрій приходить сам, адже вся передсвяткова метушня вабить і нагадує про себе. Але зараз нас всіх змінила війна. Ти розумієш, що вже немає такого, як раніше, настрою, але ж діти хочуть свята, радості. Тому я навчилася допомагати собі ззовні, коли важко всередині. Це шлях від зовнішнього до внутрішнього: коли зле, маєш поганий настрій — варто вдягнути щось яскраве, розправити плечі, зробити, наприклад, мейкап чи якусь процедуру, яка тобі допомагає. І ти вже починаєш потроху усміхатися, тобі набагато краще, бо ти собі допоміг. Відразу стає легше. Так само і з настроєм зараз, в умовах війни.
Ми заново вчимося усміхатися. Попри все, всупереч всім обставинам, намагаємося “тримати обличчя”, бо розуміємо, що ворог якраз прагне того, щоб ми змарніли. Не дамо йому відчути цю емоцію. Ми не змарніємо. Й святкуватимемо Новий рік. Станемо усміхатися. Будемо створювати новорічний настрій і підемо в кінотеатри з 1 січня на кіно, відзняте в Україні, створене з любов'ю. Наповнюватимемо цей світ теплом і коханням. Бо ми — українці, ми такі, ми сильні. Вміємо усміхатися долі, а вона усміхатиметься нам у відповідь. Я дуже вірю в бумеранг добра у житті.
Style: Wonder (@wonder__gallery)
Photo: Дарʼя Чупрун (@chuprunfoto)
Make: Кенюль Насібова (@nasibova.mua)
Hair: Олена Ключник (@lena.kliuchnyk)
