Останні три роки для Наталки Денисенко, як і для багатьох українців, стали періодом великих змін, переосмислення та нових викликів. У великому інтерв'ю Viva! акторка відверто розповіла про свій шлях в умовах війни, як змінилися її амбіції та мрії, де вона знаходить сили у складні моменти та які висновки зробила щодо життя й щастя.
Матеріал створено за підтримки Yves Rocher.
— Наталко, як гадаєте, у чому найбільша сила сучасної жінки?
На мою думку, найбільша сила сучасної жінки полягає у її свободі. Якщо поглянути на ситуацію ще 150 років тому, то жінки практично не мали прав. Вони не могли самостійно обирати свій шлях, голосувати чи навіть одягати штани, що тоді було неприйнятним. Зараз все інакше. Сучасна жінка має право вибору: у шлюбі, у професії, у вираженні своїх поглядів і стилю. Ця свобода та емансипація відкривають неймовірні можливості. Жінки володіють величезною кількістю енергії. Навіть енергетики стверджують, що жінка має у 18 разів більше енергії, ніж чоловік. Це пояснюється тим, що в минулому жінки потребували великих енергетичних ресурсів для народження дітей. Сьогодні ж вони спрямовують цей потенціал на бізнес, кар'єру, саморозвиток. І саме ця можливість використовувати свою енергію на власний розсуд, на мою думку, є найбільшою силою сучасної жінки.
— Як ви знаходите баланс між роботою, сім’єю та часом для себе? Чи маєте якісь особисті секрети тайм-менеджменту?
Є такий мем, що навчитися жити — це як їздити на велосипеді. Але моє життя — це коли велосипед горить і все навколо нього також. А я тим часом їду на ньому, ще й сама палаю. Незважаючи на таку хаотичність, мені вдається балансувати між роботою, сім’єю та особистими справами. Моя ключова стратегія — це планування. Я скрупульозно складаю список справ на кожен день, планую важливі зустрічі, процедури та події заздалегідь, іноді навіть на пів року вперед.
Я вношу все в графік, тому що розумію: якщо не матиму чіткого плану, як і куди рухаюся, успіху не буде. Адже туди, куди спрямовані наші увага й енергія, іде зростання. Якщо я приділятиму час чоловікові та дитині, у мене будуть гармонійні стосунки. Якщо зосереджу увагу на своєму здоров’ї та красі — і тут буде все чудово. Якщо працюватиму над кар'єрою, то вона розвиватиметься успішно. Я нічого не залишаю на самоплив.
Крім цього, я навчилася делегувати завдання, що дозволяє зосередитися на пріоритетних справах. Раніше думала, що це дасть мені більше вільного часу, але, як не дивно, кількість завдань лише зросла. Однак вони стали більш важливими і масштабними. Мій головний секрет — це чітке планування, яке допомагає мені залишатися ефективною у всіх сферах життя.
— Чи можна відчувати себе красивою в часи війни?
На початку війни через страшний стрес я зіткнулася з серйозними проблемами зі шкірою — обличчя покрилося висипаннями, а волосся почало випадати. Пам’ятаю, коли ми тікали з дому, я навіть не взяла плойку для волосся чи свої улюблені парфуми, бо була впевнена, що через кілька днів повернемося. Але цього не сталося. Я переглядаю ті фотографії і бачу себе, в буквальному сенсі, у жахливому стані. Я почувалася абсолютно зламаною, адже для кожної жінки важливо відчувати свою красу й привабливість — це життєва потреба.
Для мене під час війни не просто можна, а навіть необхідно відчувати себе красивою. І якщо цього не відчуваєш — потрібно обов’язково діяти.
Я усвідомила, що треба знайти спосіб заспокоїти нерви, адже наше фізичне тіло нерозривно пов'язане з внутрішнім станом. Коли ти приділяєш увагу зовнішньому вигляду — гарний макіяж, зачіска, улюблений аромат — це автоматично впливає на твою підсвідомість. Виникає відчуття: "Я красива, отже, я щаслива". Тому догляд за собою під час війни — це не просто примха, а необхідність, адже він на 100% впливає на психологічний стан. Для мене це особливо важливо.
— Поговорімо про ваш догляд за шкірою. Не секрет, що професія акторки — це неймовірна зайнятість і ненормований графік, гастролі, постійні переїзди, зйомки за різних погодних умов, іноді відсутність сну, нестабільний режим харчування. З таким графіком час на регулярні відвідини косметолога не завжди знайдеться. Поділіться особистими секретами збереження молодості шкіри.
Моє обличчя — це моя робота. Стан і молодість шкіри для мене надзвичайно важливі. Тому приділяю багато уваги догляду, обережно та ретельно підбираю засоби. Але буду відвертою — хоча мені лише 34, я вже помічаю перші вікові зміни. Регулярні відвідини косметолога стали обов’язковими, хоча роблю це не так часто, як би мені хотілося. Графік іноді буває просто шалений, і виділити навіть дві години на тиждень буває важко. Часто я ставлю в пріоритет, наприклад, провести час з сином або просто відпочити замість того, щоб йти до косметолога. Натомість приділяю особливу увагу щоденному домашньому догляду, адже також завдяки цьому моя шкіра залишається молодою та здоровою.
Домашній догляд — це моя щоденна робота, час на яку знаходжу завжди. І щоб трішки перехитрити природні процеси старіння шкіри, слідую простому правилу – регулярність та правильний комплекс засобів. Тож до підбору доглядової косметики підхожу дуже ретельно — користуюся лише найкращими, найефективнішими для мене продуктами.
Нещодавно відкрила для себе нову серію антивікового догляду Lift Pro-Collagène від Yves Rocher, і вона мені дуже подобається. В цій косметиці поєднана сила рослин та прогресивні технології, завдяки чому вона ефективно працює на всіх типах шкіри. Це шість продуктів, в складі яких природні інгредієнти — рослинний колаген, рослинна гіалуронова кислота та неймовірна за своєю природою й властивостями «рослина життя».
Цікавим для мене виявився Концентрат з бакучіолом, який є рослинною альтернативою ретинолу. Але на відміну від ретинолу, він працює більш м'яко та без подразнень. Для моєї чутливої шкіри — це гарне рішення. А ще засіб з бакучіолом не підвищує чутливість до сонця, тому можу його використовувати як вранці, так і ввечері. Це досить зручно та підвищує ефективність процесу відновлення й омолодження шкіри.
Загалом мені подобається, наскільки засоби цієї лінійки толерантно доглядають, прекрасно зволожують шкіру, забезпечують її свіжістю. І я вже бачу результати — шкіра стала більш пружною та шовковистою.
Я ціную натуральність і молодість шкіри, і мої підписники в Instagram часто пишуть мені, що я подобаюсь їм саме за це. Це підтверджує, що в плані догляду роблю все правильно.
— Чи є у вас улюблені б'юті-продукти і загалом за якими критеріями вибираєте доглядову косметику?
Я щоденно наношу макіяж. Навіть коли не знімаюся у фільмах чи серіалах, то працюю над блогом або беру участь в інтерв’ю. Мені завжди потрібно мати гарний вигляд. Зазвичай після мейкапу, особливо професійного, обличчя потребує досить агресивного очищення, від чого моя шкіра стає втомлена та тьмяна. Найбільше це стосується очей. Мабуть, тому я дуже люблю продукти для зони під очима, які гарно працюють. Зараз користуюся кремом для контуру очей Lift Pro-Collagène. Він мені чудово підійшов. Подобається, що не залишає відчуття обтяження, не липне і не скочується. Наносити його приємно, він має легку текстуру, що важливо для моєї чутливої комбінованої шкіри.
Але моїми улюбленими доглядовими засобами є сироватки. Я просто обожнюю їх! У моєму уявленні саме сироватка — це той продукт, який робить мене красивою. Вважаю, що саме сироватка — це ключ до ефективності з підтримки молодості та здоров’я шкіри, що працює на повну, аби забезпечити її пружність, тонус та розгладити зморшки. В цілому, я ціную продукти, які добре вбираються в шкіру і не залишають на ній важкого сліду. Люблю легкі засоби, які, як друга шкіра, надають обличчю природний вигляд.
— Як ви поєднуєте гастрольний графік з вихованням сина? Вам хтось допомагає?
Так, мені дуже допомагає моя мама, бабуся Андрійка. Коли я у від'їзді, вона завжди з ним. Раніше у нас була чудова няня, але після повномасштабного вторгнення вона виїхала до Канади зі своїми дітьми. Андрійко досі її пам'ятає, але я дуже вдячна, що маю маму, яка допомагає зараз. Це справжнє щастя: мати таку підтримку, бо вона все своє життя присвятила дітям. Моя старша сестра теж має доньку, і мама допомагала виховувати її, а тепер допомагає з Андрійком від самого його народження.
Бабуся завжди виконує всі його забаганки. Але, знаєте, у такий важкий час, я вважаю, що це навіть на краще. Андрійко має дитинство, сповнене любові, турботи та безмежної уваги. І я дуже рада, що він оточений такою щирою любов'ю бабусі.
— Чи є у вас роль, яку ви мрієте зіграти, але ще не було такої можливості?
Я завжди мріяла зіграти персонажа, у якому глядачі не змогли б мене впізнати, щось кардинально інше, що вимагало б глибокого перевтілення. Перше, що спадає на думку, — це роль Шарліз Терон у фільмі «Монстр», за яку вона отримала «Оскар». Вона там грає повію та лесбійку — це неймовірно драматична історія. Я також мрію зіграти щось подібне, або ж супергероїню, типу жінки-кішки, щоб це був образ максимально далекий від мене.
Частково моя мрія вже збулася. Цього року мені запропонували роль у виставі «Наші Кайдаші». Спочатку мені запропонували зіграти чергову красуню, але я відмовилася, сказавши, що подібні ролі грала вже не раз. Тоді продюсер сказав: «Тоді ти будеш Бабою Палашкою». І коли я це почула, в мене аж мурахи по шкірі побігли, бо зрозуміла: ось воно — моє перевтілення, моя мрія! Зараз я граю Бабу Палашку у цій виставі, і глядачі мене не впізнають.
Один із кумедних моментів стався під час вистави: наш виконавчий продюсер Роман сидів біля техніки, і поруч з ним була дівчина, яка дуже хотіла мене побачити. Під час вистави вона запитала: «Коли ж Наталка вийде на сцену?», на що Роман відповів: «Так ось же вона». Дівчина не повірила і сказала: «Це не може бути Наталка».
Мій улюблений момент у виставі — це коли на поклін виходжу в бабусиному халаті, калошах і хустці, а потім різко їх скидаю, а під ними — обтисла сукня, акуратна зачіска. Глядачі завжди вражені тим, як я миттєво перевтілююся. Дехто навіть питає, чи використовую я грим, але ні — це просто образ, і результат завжди однаковий: захват і овації. Це мій найулюбленіший момент, коли бачу їхні емоції.
— З якими викликами в акторській кар’єрі ви стикаєтесь найчастіше?
Найчастіше актори стикаються з поразками. Ти можеш взяти участь у п'яти чи десяти пробах, і навіть якщо тебе запрошують на кастинги для багатьох проєктів, це зовсім не гарантує, що тебе затвердять хоча б на одну роль. Це постійна конкуренція, і тобі доводиться показувати свої здібності. Випадки, коли тебе затверджують без проб, трапляються рідко. В мене таке було лише кілька разів, коли режисер чи продюсер вже знав, що я підходжу, і затверджував мене одразу. Але здебільшого ти маєш постійно показувати, що гідний цієї ролі.
Навіть якщо ти дуже талановитий, обставини можуть скластися не на твою користь: наприклад, не знайшлося місця в твоєму графіку або був невдалий день і ти не показав себе на пробах, як хотів. Буває й навпаки – проби здаються провальними, але тебе все одно затверджують. Це своєрідна "гра в рулетку".
Акторська кар'єра – це далеко не завжди комфортна професія. Іноді доводиться цілий день плакати у кадрі, навіть якщо настрій чудовий. Або грати щасливу сцену, коли в реальному житті щось трапилось. Бувають й інші труднощі – знімаєш літню сцену в сукні на холодному узбережжі, коли на вулиці 11 градусів.
Ця професія для тих, хто дійсно безмежно любить свою справу і має талант, який ніде більше не може реалізувати, окрім як на зйомках або в театрі. Акторство – це не про комфорт. Навіть найуспішніші актори можуть місяцями залишатися без роботи, і це нормальна практика в нашій сфері.
— Як ви сприймаєте публічну любов та критику? Чи складно справлятися з негативом?
Насправді зараз я досить спокійно ставлюся до публічної любові та хейту. Я навіть працювала з психологом на цю тему і зрозуміла, що це природний процес. Як каже моя психологиня: “Що більше ти стаєш відомою, то більше буде як шанувальників, так і критиків”. Це нормально, адже з ростом публічності ти стаєш на виду у більшої кількості людей. І це випробовує тебе на міцність – як емоційно, так і фізично. Наприклад, після вистави до мене підходять сотні людей, і це важко навіть на фізичному рівні, не кажучи вже про емоційну напругу. Проте я вже розумію, що хейт більше говорить про тих, хто його висловлює, ніж про мене. Часто люди ображають інших через те, що не можуть прийняти якісь свої власні сторони.
— Який хейт або негативний коментар вплинув на вас найбільше? Як реагуєте на такі ситуації?
Найбільш болісна ситуація, яка мене зачепила за останній час, була пов’язана з моїм авторським курсом "Голос на мільйон". Я створила цей курс взимку, вклавши туди свій досвід, знання та методики, щоб допомогти людям, незалежно від їхньої професійної підготовки, покращити свій голос, дикцію, інтонацію та тембр. Тому для мене було шоком, коли одна з колег почала публічно звинувачувати мене в тому, що я нібито вкрала її ідею та матеріали для курсу. Це звинувачення мене вразило, оскільки я ніколи навіть не бачила її матеріалів. Вона вказала на схожість у кількох словосполученнях, але це, на мій погляд, те ж саме, що звинувачувати фітнес-тренера в копіюванні іншого через схожі вправи.
Мене це зачепило ще й тому, що я завжди дуже справедлива людина і прагну діяти чесно. Я намагалася пояснити колезі, що місця вистачить для всіх, і що мій курс є абсолютно унікальним. На щастя, ситуація зрештою заспокоїлася, коли з'ясувалося, що вона сама купила мій курс і переглядала його, але тоді це стало для мене справжнім викликом.
Зараз, якщо мова йде про звичайні негативні коментарі у соцмережах, я на них майже не звертаю уваги. Іноді просто видаляю, якщо не хочу бачити їх на своїй сторінці. Я розумію, що за подібними коментарями часто стоять власні проблеми людей, і це говорить більше про них, ніж про мене.
— Як ви підтримуєте зв’язок з чоловіком, який нині служить у ЗСУ? Як війна змінила ваше спільне виховання сина?
Мені пощастило, що мій чоловік завжди намагається бути на зв'язку. Навіть коли не може, він завчасно попереджає: "Я тільки повернувся із завдань, зараз буду спати, тому буду не на зв'язку". Він працює в дуже небезпечних місцях, і це, звісно, викликає тривогу за його безпеку. Але він завжди тримає мене в курсі: що і як, щоб я не хвилювалася.
Наше життя зараз переважно онлайн. Виховання сина також. Ми багато спілкуємося через аудіоповідомлення, рідше – відеодзвінки, тому що йому не завжди це зручно через роботу. Але ми підтримуємо контакт, обговорюємо все, що стосується сина, його розвитку, нашого сімейного життя. Ми живемо у форматі онлайн-стосунків: від любовних листувань до виховання сина – все відбувається через екрани.
Я також працюю з психологом, щоб допомогти синові відчувати близькість і підтримку батька, навіть коли той далеко. Є спеціальні фрази, які я говорю синові на ніч, щоб підсвідомо допомогти йому відчувати, що батьки завжди поруч, що він наш улюблений синочок. Я докладаю багато зусиль, щоб він відчував себе в цілісній сімʼї, де його люблять і підтримують. Це дуже важливо, особливо зараз.
Звісно, війна змінила нас обох. Кожен з нас по-своєму адаптувався до нових обставин. Мій чоловік приїжджає додому іншим, і я теж змінилася. Але ми розуміємо це і працюємо над тим, щоб знаходити спільні точки дотику, аби зберегти наші стосунки. Війна відкрила багато всередині всіх нас і, на жаль, багато сімей не витримують випробувань відстанню та часом. Але ми знаємо, наскільки велика цінність нашої родини, і ми любимо одне одного. У нас є наш синочок і ми разом намагаємося зберігати цю сімейну єдність.
— Як війна вплинула на вас як жінку, матір та акторку?
Війна дуже змінила мене в усіх аспектах. Як жінка я завжди займалася духовним розвитком, розуміла, як працює енергія і внутрішній стан впливає на зовнішні обставини, такі як кар'єра та сім'я. Однак, коли почалася війна, мені здалося, що всі ці знання — лише ілюзія, і я втратила контроль над своїм емоційним станом. Але згодом війна навчила мене цінувати життя на значно глибшому рівні. Я почала відчувати його смак у сто, а може, й у тисячу разів сильніше. Ці важкі обставини допомогли мені зрозуміти, що таке жити "тут і зараз", відчувати справжнє щастя і вдячність за кожен момент. Це дало мені нове розуміння суті життя.
Я навіть створила програму під назвою "Жінка на мільйон", спрямовану на підтримку жінок, які втратили віру у себе під час війни. Я поділилася своїми усвідомленнями, знаннями та досвідом, щоб допомогти іншим відчути радість життя, навіть у найскладніші часи. Розумію, що жінки іноді мають ще більші випробування, ніж чоловіки, і для мене важливо підтримати їх у цьому.
Як мати війна також змінила мене. Якщо раніше я могла просто насолоджуватися материнством, бути вдома з дитиною, то зараз, коли мій чоловік служить у ЗСУ, я відчуваю більшу відповідальність за нашого сина і за всю сім'ю. Я розумію, що поки чоловік захищає нашу країну, на мені лежить обов'язок бути сильною, зібраною і професійною. Він віддає свої роки заради нашого мирного майбутнього, і я повинна стояти на варті нашої родини.
Щодо моєї акторської кар'єри, то цей період зробив мене глибшою. Почуття, які ми всі пережили під час війни — горе, страх, біль втрати — змінили моє сприйняття ролей. Якщо раніше я могла "грати" ці емоції, то тепер я дійсно їх відчуваю. У акторів є така професійна деформація: коли ти переживаєш сильні почуття, мимоволі спостерігаєш за собою, запам'ятовуєш вираз обличчя і стан, щоб потім відтворити це на сцені чи в кіно. Війна додала мені нових глибин у моїй професії.
— Ви казали, що голос — це ваша найбільша сила. Як ви використовуєте її?
Не можу сказати, що я використовую свій голос як суперсилу. Це дар від Бога, і я вдячна за нього. Моя астрологиня каже, що в мене є унікальна здатність впливати на людей через голос, і важливо не тільки те, що я кажу, а як я це роблю.
Моя найбільша гордість — це те, що я озвучувала Мавку. Це дійсно визначна робота для мене. В професійному плані я активно працюю в дубляжі та озвучуванні ігрового кіно, анімації, і це приносить мені велике задоволення. Наприклад, нещодавно в кінотеатрах йшов фільм "Граф Монте-Крісто", де я озвучила головну жіночу роль. Озвучування — це моє захоплення, це справжній кайф, особливо, коли йдеться про мультики.
Крім цього, у мене є проєкт "Наталка Читалка", де я читаю вірші українських поетів. Люди дуже люблять цей формат — і в соцмережах, і на благодійних вечорах. Моя мета — закохувати людей в українську літературу, особливо в поезію, яка довго була недооціненою. Я відчуваю, що це моя місія. Завдяки голосу я можу донести до слухачів красу наших поетів і, сподіваюсь, відкрити для них щось нове. Запрошую всіх на мої літературні вечори — це можливість відчути українську поезію по-новому.
— Що ви кажете собі у складні моменти? Що здатне вас розрадити?
Перш за все, у складні моменти, як і в моменти щастя чи ейфорії, я завжди нагадую собі одну просту істину: усе минає.
І радість, і біль — вони не триватимуть вічно. Це допомагає тримати баланс, коли життя змінюється.
Ще одна важлива думка, яку мені колись дала моя психологиня, полягає в тому, що будь-яку ситуацію, незалежно від її характеру, треба приймати з вдячністю. Це частина нашого життя. Часто, коли нам боляче або важко, — це сигнал, що ми намагаємося ігнорувати щось важливе, робимо помилки чи не є чесними із собою. Життя таким чином підказує нам, де ми збилися зі шляху.
Коли стаються труднощі, я сприймаю це як урок. Бог дає нам можливість переглянути наші дії, розставити пріоритети й усвідомити, що потрібно змінити. Усе, що трапляється, веде нас до нових розумінь і допомагає стати кращими.
Я також дуже ціную усвідомлення життя "тут і зараз". Минуле — це вже закрита сторінка, його не змінити. Майбутнє ще не сталося, і немає гарантії, що наші страхи чи плани здійсняться. Тому сенс життя — у цьому моменті, у тій хвилині, що є зараз. Навіщо витрачати час на переживання чи на те, що не приносить користі? Наше життя йде прямо зараз, і ми самі можемо зробити його прекрасним, якщо виберемо це.
— Чи змінились ваші амбіції і мрії за останні три роки?
Коли почалося повномасштабне вторгнення, я відчула таке сильне спустошення, що взагалі не розуміла, для чого я знімалася у всіх цих серіалах, яке значення це має. Здавалося, що все втратило сенс. Але приблизно через пів року після початку повномасштабного вторгнення мені подзвонили й сказали: "Наталко, ми будемо тут знімати. Ти готова?". І тоді я усвідомила, що мої колишні мрії та амбіції значно змінилися.
Якщо раніше я мріяла про популярність, великі гонорари й матеріальні здобутки, то зараз розумію, що важлива не кінцева мета, а процес. Я більше не ставлю собі за мету досягти якогось фінального успіху, наприклад, зіграти в одному конкретному серіалі й стати відомою чи купити якийсь будинок і тоді бути щасливою. Раніше це було важливим для мене, але тепер я розумію, що такі амбіції були ілюзорними.
Сьогодні мої амбіції залишаються, але вони більше спрямовані на процес, на те, щоб отримувати задоволення від своєї роботи. Я хочу насолоджуватися кожною роллю, кожною миттю на знімальному майданчику. Якщо заробляю гроші, то хочу, щоб це було з радістю та користю не лише для мене, а й для інших людей.
Наприклад, проєкт "Наталка Читалка" виник вже після початку війни. До цього я навіть не думала про такі вечори. Але ця ідея з’явилася, тому що мені хотілося спілкуватися з людьми, дарувати їм емоції та водночас збирати кошти для підрозділу мого чоловіка. Я кайфую від цього процесу і, хоч не заробляю на цьому, відчуваю себе корисною для країни, для наших хлопців. Це окрилює мене.
Що стосується мрій, то багато з них справді здійснюються. Якщо говорити про матеріальні мрії, то вони реалізуються досить швидко. Але тепер я не мрію про великий будинок чи якісь дорогі брендові речі. Моєю головною мрією зараз є відчувати щастя кожного дня. Щоранку прокидаюся й кажу собі, що я щаслива.
Звичайно, всі ми хочемо перемоги, але це буде складний момент, повний болю й важких емоцій. Наша перемога — це не лише радість, це також велика відповідальність і випробування. Однак моя особиста мрія полягає в гармонії в родині та у розвитку українського кіно, де я могла б зніматися й дарувати глядачам емоції. Це поки що моя основна мрія.
Фото: Roman Zubarev @zubarev.photographer
