В'ячеслав Буйновський, 42 роки, народився у місті Суми, до війни працював на СТО механіком. В травні 2014 року відбув в АТО в складі добровольців батальйону «Айдар». Поранений в м. Щастя Луганської області.
Як і кожен, хто потрапив на передову, я розумів на що йшов, і чим все це може закінчитися, – каже В'ячеслав Буйновський, боєць штурмового батальйону «Айдар». – Ми були в найгарячіших точках, завжди попереду. Спочатку ми, а інші – за нами. Вже після першого бою кожен для себе визначив: рано чи пізно тебе може зачепити. І ти або залишаєшся, або ні. Той, хто не міг чи не хотів там залишатися, відразу списувався, або їхав, або переводився в менш небезпечне місце».
В'ячеслав залишився. Адже навіть уявити собі не міг іншого варіанту розвитку подій. «Чи боявся я? Якщо не боятися, тоді там робити нічого. Звичайно ж, було страшно, як будь-якій нормальній людині. Ну, а що вдієш. У нас була одна мета: треба їх звідти повибивати. Я і зараз, якби міг, повернувся на передову вибивати всю цю нечисть», – говорить людина, в голосі якої стільки сили і впевненості у своїй правоті, що розумієш: ворог не пройде...
Поранення В'ячеслава, яке він отримав у бою за містечко із символічною назвою Щастя, було практично несумісним із життям. Крім відірваної руки і ноги, була ще одна дуже велика проблема: черевну порожнину бійця зрешетили множинні осколки гранати, які потрібно було витягати, проводячи серію складних операцій. Лікарі не приховували правди: вони давали В'ячеславу не більше 9-10% надії на виживання.
Одначе, він попри все вижив, хоч для цього і довелося зібрати в кулак усю свою мужність і впертість. «Після чергової операції – а їх було багато – лежав у реанімації, дивився у стелю і думав про те, що життя, в принципі, на цьому не закінчується. Деякі втрачають більше».
Понад півроку В'ячеслав пробув у шпиталі. І весь цей час йому не давали відчути себе самотнім волонтери. «Людей по тридцять за день до мене приходило. Вони йшли, підтримували хто чим міг – хто словом, хто справою. Я дуже їм вдячний. Та й зараз у Фейсбуці активно пишуть, навіть на вулиці впізнають. Це так приємно!»
Одна з активісток волонтерського руху, Аня Цісельска, приходила частіше за інших, надавала посильну допомогу, приносила їжу, а коли Слава почав підніматися, виходила з ним гуляти на вулицю, разом навіть на Майдан їздили. «Я ходила по палатах і цілеспрямовано шукала хлопців з ампутацією. Адже зазвичай як буває: кров спиняють, рани гояться, і про хлопців фактично забувають – перемикаються на новеньких, зі складнішими ушкодженнями, – пояснює Аня. – Я ж собі ставила за мету спочатку займатися тими, у кого ампутація і кого, можливо, забудуть. Приходила до Славка, підбадьорювала його, переконувала, що попереду маса можливостей – життя триває, можна освоювати іноземні мови, записатися на комп'ютерні курси».
«Слава молодець, ніколи не опускав рук, справжній борець. У нього весь живіт був у швах від численних операцій, минув лише день, як його перевели з реанімації, а він уже зміг сісти. Комусь це може здатися дрібницею, але, повірте, це була перемога для нас! Згадую Славу: худющий, блідий, де в ньому тільки сила бралася! Але погляд такий, що не забудеш. Погляд справжнього чоловіка – сильного, сміливого, впертого, надійного. На такого можна покластися у всьому. Саме цей погляд мене і вразив. Жодних скарг, голосінь. Стиснув зуби – і вперед.
«Якби не нещастя, не було б і щастя». Приповідка якбільше підходить до історії Ані і Славка. Їхнє знайомство переросло в любов. Зараз Слава й Аня живуть однією сім'єю, хоч офіційно поки не розписані. «Коли він переїхав до мене жити, я усвідомила: у будинку з'явився справжній чоловік. Слава полагодив шафу, до якої ніяк руки не доходили. Там треба було розкрутити, склеїти і знову прикрутити, – розповідає Аня. – Слава зробив все так, що ніхто й не сказав би, що у нього одна рука. Потім колесо на машині поміняв. З однією рукою і з однією ногою Слава робить набагато більше, ніж багато інших, що мають дві руки і дві ноги».
У ньго погляд справжнього чоловіка – сильного, сміливого, надійного. На такого можна покластися.
«Я все можу робити, – каже В'ячеслав, показуючи, як тримає рукою-протезом чашку. – Машиною кермую, якщо щось потрібно – полагоджу. Я краще сам якось упораюся, – нехай це буде трішки довше і не так охайно, як раніше, але краще я сам. Мені не потрібна фізична допомога, я й сам собі пораджу. І співчуття, жалості мені не потрібно. Не люблю, коли зі мною панькаються. Мені достатньо рівних з усіма можливостей. Я потребую тільки розуміння. Щоб до мене ставилися так, як до звичайнісінької людини».
На питання, чи є заповітна мрія у Славка, він відповідає: «Будинок у мене є, дерево росте, залишилося тільки народити сина. І дочку. Дасть Бог, все вдасться». А що стосується мрії – це річ потаємна, і про неї краще вголос не говорити. От коли мрія здійсниться, тоді я і зізнаюся, що це було саме те, що я загадав.
Фото: Олександр Мордерер; Тетяна Рубльова, ард-директор студії Олександра Мордерера
.jpg)
Обкладинка блогодійного номера «Viva! Переможці». Придбати спецвипуск можна тут: https://viva.ua/viva_peremogtsi.html. Усі кошти з продажу спецвипуску «Viva! Переможці» підуть на розвиток сучасного протезування в Україні.
Соціальний мультимедійний проект "Переможці" є спільною ініціативою Телевізійної служби новин ТСН на телеканалі 1+1 та Viva! Лучший журнал о звёздах і реалізується за підтримки благодійного фонду Save Lives Together" та громадської організації pidmoga.info, а також клініки Valikhnovski medical center - clinic 311. Проект розповідає про історії бійців АТО та волонтерів, які втратили кінцівки під час подій на Сході України. Його основою стала серія фотографій відомого українського фотографа Олександра Мордерера та арт-директора Тетяни Рубльової, який демонструє, що люди з протезами – повноцінні члени суспільства, які, як і інші громадяни, є щасливими, красивими та повними сил для нового життя. В 2016 році фотовиставка буде представлена в кількох містах США та Канади. Куратор проекту - Соломія Вітвіцька, телеведуча новин ТСН на 1+1.
Viva! Лучший журнал о звёздах презентує спецвипуск про 18 дивовижних історій героїв. Всі кошти з продажу підуть на розвиток сучасного протезування в Україні.
Партнерами проекту є також телеканал UKRAINE TODAY, "Феєрія Мандрів" та Yakaboo, Romantik SPA Hotel.
Команда мультимедійного проекту VIVA! Переможці:
Іванна Слабошпицька, редактор журналу VIVA!; Соломія Вітвицька, ведуча новин ТСН, канал 1+1, волонтер; Олександр Мордерер, фотограф; Тетяна Рубльова, ард-директор студії Олександра Мордерера; Анна Гвоздяр, волонтер; Тетяна Захарченко, візажист; Віталій Панасюк, оператор, канал 1+1; Андрій Ушенко, асистент фотографа; Ірина Пилипенко, благодійний фонд SaveLives Together.
