Олександр Швецов, 30 років, Житомир. Служив у 30-й Новоград-Волинській окремій механізованій бригаді. Автомеханік, мобілізований.
Опинившись на лікарняному ліжку, Олександру довелося провести із собою справжній післявоєнний бій. Спочатку хлопець ніяк не погоджувався навіть дивитися на протези, але поборовши в собі страхи, знайшов сили ще й для інших сміливців, як він, зневірених хлопців, щоб допомогти та підбадьорити.
– Розкажи, як ти потрапив у зону АТО?
Та все банально. Виникли деякі сімейні проблеми, і ми вирішили продавати квартиру, аби зробити прибудову біля будинку матері. А для того, щоб продати квартиру, потрібна довідка з військкомату. Приходжу по неї, а мені кажуть: «Зараз така ситуація в країні, що треба йти воювати на Схід». Я й пішов. Мене призвали в середині березня 2015-го – спочатку відправили на навчання в Новоград-Волинський, потім на полігон у Миколаївську область, де вчили стріляти з різного виду зброї. А через місяць відправили на Луганщину.
– Де ти отримав поранення?
Все відбулося в середині липня минулого року, в селі Весела Гора Луганської області. Вночі нас «градами» обстріляли, тому вранці вирішили перебазуватися. Коли приїхали на нове місце, на нас раптом з трьох сторін обрушився шквал вогню. Таке враження, що потрапили в засідку. Коли мене поранили, гвинтокрилом відправили до Харкова, а потім в київський військовий госпіталь.
– Що відчув, дізнавшись, що втратив ногу?
Коли отямився в харківській лікарні, виявилося, що з моменту поранення пройшло вже чотири дні, а я думав, що прокинувся всього через кілька годин. До мене в палату зайшов лікар, пояснив усе, сказав, що спеціально збирався консиліум лікарів, на якому було вирішено ампутувати ліву ногу, бо моє життя висіло на волосок від смерті. Потім мама зайшла в палату, і ми з нею хвилин сорок проплакали.
Осколками була пошкоджена і друга нога, але її, на щастя, вдалося врятувати. Уже в Києві мені намагалися поставити імплантати в ногу, але вони не прижилися.
– Скільки тобі довелося пережити операцій?
Ой, чесно, не пам'ятаю, десь десятків зо два. Але я все одно дуже вдячний лікарям, що вони зуміли врятувати мою праву ногу. Звісно, спочатку було дуже важко, боровся сам із собою, не хотів ні з ким розмовляти, нікого бачити. А потім познайомився в київському госпіталі з дуже хорошими людьми, які їхали з усієї України, щоб нам допомогти. Вони мене і витягли з депресії, можна сказати. Хто розмовами психологічно допоміг, хто фруктами, а хто по-іншому розрадив – домашнє олів'є приніс, що теж дуже приємно (сміється).
– Важко було проходити курс реабілітації, звикати до протезу?
Спочатку я думав, що це не моє – ходити на протезах, навіть відмовлявся. А потім із допомогою волонтерів нас відправили до Австрії в школу ходьби. Там мене і поставили на ноги, навчили правильно ходити. Ось уже близько півроку, як я ходжу на протезі, і з кожним днем у мене все краще і краще виходить. Я навіть у соцмережі ролик виклав, щоб похвалитися своїми успіхами. Вдома бігову доріжку поставив.
– Помічаєш, що люди звертають на тебе увагу?
Я себе відчуваю такою ж повноцінною людиною, як і всі, і не звертаю уваги на те, як на мене дивляться інші. Хіба що діти, буває, не можуть стримати свого здивування. Побачивши мій протез, називають Робокопом (герой однойменного американського фільму, людина-робот.– Ред.)
– Чи знайшов себе після того, як повернувся з війни?
Я тепер голова Асоціації ветеранів АТО в Житомирській області. Ми з хлопцями намагаємося один одному якось допомогти. Є багато хлопців, які безвиїзно сидять вдома. Ми до них приїжджаємо, дивимося, що і як, допомагаємо. Адже чому я погодився брати участь в цьому фотопроекті «Переможці»? Щоб на своєму прикладі показати іншим, що з травмами життя не закінчується – можна продовжувати жити активно, як нормальні здорові люди. Головне, не розкисати і не сумувати. Адже ми живі, а це головне. І все буде у нас добре.
– Ти щасливий?
Думаю, що щасливий. Адже я живий.
– Можеш поділитися якимось приємним «післявоєнним» спогадом?
Влітку ми з товаришем з госпіталю Андрієм Забігайлом побували в одному з найбільших парків-атракціонів у Європі, в Пратері. Це у Відні. Ми тоді ще були на інвалідних візках і на більшість атракціонів нас не хотіли пускати, але ми переконали персонал парку, що будемо міцно триматися руками за поручні. В результаті, нас пустили на найвищу гірку в світі – 117 метрів заввишки. Ми з Андрієм розгорнули прапор України!
– Якби можна було час повернути назад, ти б спробував зробити так, щоб уникнути поранення?
Я б перемотав час назад не для того, щоб уберегти ногу або повернутися здоровим, а щоб уберегти хлопців, які загинули в той день, в ту хвилину біля мене. Я пам'ятаю досі їхні погляди і чую їхні крики...
Фото: Олександр Мордерер; Тетяна Рубльова, ард-директор студії Олександра Мордерера
.jpg)
Обкладинка блогодійного номера «Viva! Переможці». Придбати спецвипуск можна тут: https://viva.ua/viva_peremogtsi.html. Усі кошти з продажу спецвипуску «Viva! Переможці» підуть на розвиток сучасного протезування в Україні.
Соціальний мультимедійний проект "Переможці" є спільною ініціативою Телевізійної служби новин ТСН на телеканалі 1+1 та Viva! Лучший журнал о звёздах і реалізується за підтримки благодійного фонду Save Lives Together" та громадської організації pidmoga.info, а також клініки Valikhnovski medical center - clinic 311. Проект розповідає про історії бійців АТО та волонтерів, які втратили кінцівки під час подій на Сході України. Його основою стала серія фотографій відомого українського фотографа Олександра Мордерера та арт-директора Тетяни Рубльової, який демонструє, що люди з протезами – повноцінні члени суспільства, які, як і інші громадяни, є щасливими, красивими та повними сил для нового життя. В 2016 році фотовиставка буде представлена в кількох містах США та Канади. Куратор проекту - Соломія Вітвіцька, телеведуча новин ТСН на 1+1.
Viva! Лучший журнал о звёздах презентує спецвипуск про 18 дивовижних історій героїв. Всі кошти з продажу підуть на розвиток сучасного протезування в Україні.
Партнерами проекту є також телеканал UKRAINE TODAY, "Феєрія Мандрів" та Yakaboo, Romantik SPA Hotel.
Команда мультимедійного проекту VIVA! Переможці:
Іванна Слабошпицька, редактор журналу VIVA!; Соломія Вітвицька, ведуча новин ТСН, канал 1+1, волонтер; Олександр Мордерер, фотограф; Тетяна Рубльова, ард-директор студії Олександра Мордерера; Анна Гвоздяр, волонтер; Тетяна Захарченко, візажист; Віталій Панасюк, оператор, канал 1+1; Андрій Ушенко, асистент фотографа; Ірина Пилипенко, благодійний фонд SaveLives Together.
