«Сни на 2 дії», а саме так визначено жанр спектаклю, протягом весни-літа 2024 року створили у Харківському академічному театрі імені Тараса Шевченка «Березіль» і вперше покажуть 11 листопада на великій сцені Київського національного театру імені Івана Франка. Вистава режисера Олександра Ковшуна, поставлена за мотивами особистих щоденників Тараса Шевченка, органічно поєднує історію та сучасність, життєві події і театральну гру, геніальну лірику і чорний гумор, складну авангардну музику та естрадні пісні-омажі на вірші Кобзаря у виконанні EL Kravchuk. Відомий співак також є виконавцем однієї з ролей, а разом з академіком-фізиком Борисом Гриньовим – співавтором ідеї всього проєкту.
Харківський театр імені Тараса Шевченка більше ста років тому був заснований під назвою «Березіль» реформатором й авангардистом, найвидатнішим українським режисером Лесем Курбасом, тож сміливий сценічний експеримент, можна сказати, є генетичним кодом цієї трупи. Вистава «Шевченко 2.0» – це простір, в якому поет зустрічається з Міфом про себе самого, сперечається з ним і доводить, що є... і пророком, і франтом, і генієм, і коханцем – живою людиною, а не тим зашкарублим «дідуганом з вусами», образ якого нам так довго нав’язували.
«Для мене робота над п’єсою стала особистим відкриттям постаті Тараса Шевченка. Я захопився ним і як митцем, і як людиною, та намагався через текст поділитися цим своїм емоційним враженням. Мені хотілося, аби глядачі побачили поета як абсолютно сучасну, суголосну нашому сьогоденню особистість, бо насправді таким він і є. Хотілося зробити видимими деякі стереотипи нашого сприйняття, щоб позбутися їх і відкритися для нового погляду. Тому у творі багато питань і мало відповідей: сподіваюся, що відповідь у кожного з глядачів буде своя, особиста», – каже драматург Дмитро Терновий.
Хоча п’єса спирається на документальний матеріал – щоденники поета – вона написана як фантасмагорія, і в сценічному втіленні такий підхід підхоплюється і розвивається. «Шевченко 2.0» – це видовищне і динамічне дійство: з відеопроекціями, масштабними декораціями і стильними костюмами від іменитого українського дизайнера Костянтина Пономарьова.
З цього приводу режисер вистави Олександр Ковшун зазначає: «В той час, як війна занурює нас в суцільний морок, я просто беру доступний інструментарій (в моєму випадку це театральне мистецтво) і на якомусь інстинктивному рівні намагаюся висвітлити цю темряву, вихопити моменти життя. А життя різне, в ньому є місце і радості, і любові, і стьобу, і фантазіям. Тому навіть про таку серйозну і поважну постать, як Тарас Шевченко, в мене вийшла вистава-шоу».
Про морок, в який занурює велика війна, харківці, на жаль, знають дуже добре. Але ідея проєкту «Шевченко 2.0» виникла до того, як всі ми здобули ці страшні знання – на початку 2022 року, коли до театру зі своєю творчою пропозицією прийшли академік Борис Гриньов і співак EL Kravchuk.
«Взагалі, до театру мене більше 20 років тому привів відомий режисер Андрій Жолдак: познайомив з історією «Березолю» і Леся Курбаса, запросив на титульну роль до своєї знакової вистави «Гамлет. Сни». 2021-го року я повернувся на сцену Харківського театру імені Тараса Шевченка із сольними концертами. Тоді і з’явилося бажання знову «увійти в ці двері», але вже не для того, щоб навчатись чогось, а для того, щоб бути корисним театру. На початку роботи над омажами з Борисом Гриньовим, ми трохи хвилювалися, бо хотілось не зруйнувати геніальні вірші Шевченка, а лише «прибрати пил» з його творчості і зробити «міст» між минулим і теперішнім. Сподіваюся, нам це вдалося», – коментує EL Kravchuk.
А потому були повномасштабне вторгнення, налагодження роботи в реаліях прифронтового міста, грант на виготовлення компонентів вистави і, зрештою, – репетиційний процес. Він припав на дуже тяжку цьогорічну весну і початок літа: ворожі обстріли харківської енергосистеми і, як наслідок, перебої з тепло- та електропостачанням, початок повторного наступу на область, систематичні атаки міста ракетами та авіабомбами. Тому робота над виставою стала для березільців сакральним актом «протистояння злу мистецтвом».
Харків і досі лишається єдиним містом України, де через підвищений рівень небезпеки театрам заборонено грати у власних приміщеннях. Тому Київський національний театр імені Івана Франка виказав справжню «цехову» солідарність, надавши цій виставі велику сцену для прем’єрного показу 11 листопада.
Харківський академічний театр імені Тараса Шевченка – один із найстаріших в Україні. Під назвою «Березіль» його було засновано в Києві 31 березня 1922 року Лесем Курбасом – реформатором українського театру, видатним режисером і актором. У 1926 році «Березіль» як кращий театр країни був переведений до тодішньої столиці – Харкова.
У 1933 році Леся Курбаса звинуватили у «викривленні» оптимістичної радянської дійсності, звільнили з посади художнього керівника, а згодом заарештували. Разом із його співавтором, видатним драматургом Миколою Кулішем, їх було розстріляно в урочищі Сандармох 3 листопада 1937 року.
Після Курбаса протягом історії театру його очолювала ціла низка іменитих українських режисерів, серед яких і Андрій Жолдак, з виставами якого трупа взяла участь у багатьох престижних фестивалях по всій Європі. Сьогодні, під керівництвом головного режисера Степана Пасічника, в умовах повномасштабної війни, значного скорочення державного фінансування та обмеженням основної діяльності, театр в Харкові, що знаходиться за 40 км від кордону з росією, створює нові вистави, реалізує грантові проєкти, гастролює і грає для захисників.
