Viva! знайомить читачів з різносторонньою особистістю — Анною Заклецькою, Заслуженою артисткою України, яка також є співзасновницею Благочинної платформи психологічної допомоги жінкам і дітям України «Жінка і війна» та засновницею БФ «Жінка і війна».
Її голос ви можете можете чути у ранкових прямих ефірах на музичному Радіо Промінь. Унікальність цієї активної молодої жінки в тому, що вона, хоч і вважає себе успішною лише на 20%, та все ж достатньо відома у професійних колах. Крім того, що Анна працює на Радіо Промінь, вона також є телеведучою і ведучою різноманітних заходів та світських подій.
У своєму завантаженому роботою графіку вона знаходить час для того, щоб співати у сучасному фольклорному гурті Vroda, займатися модельним бізнесом і виховувати трьох дітей. Анна Заклецька закінчила декілька різних вузів за спеціальностями політолог, сценарист, режисер, хореограф і навіть психолог з гештальт-терапії. Жінка активно займається благодійністю, а також два роки тому засновнувала свій власний бренд етнічного одягу STRIY, показ якого проходив у Софії Київській у грудні 2022 року.
Viva! вирішила дізнатися, як можливо все це встигати та одночасно поєднувати у сучасному житті.
— Анно, ви людина з безліччю досягнень у різних сферах. Що вас найбільше надихає та мотивує в кожній з ваших ролей?
Мені пощастило народитись у батьків, які наповнили мене любовʼю, а моя бабуся, від якої я дізналась так багато про рідну культуру та віру, навчала спостерігати за світом навколо та з нього «читати» найважливіше про життя і його сенс. Від неї я навчилась тому, що щасливі люди злими не бувають, що для того, щоб побачити цвітіння своєї квітки, потрібно поливати своє коріння, що добрі слово, намір, думка варті того, щоб на них витратити час та енергію, бо вони здатні зцілити і чинити дива, а далі сніжним комом накопичують все найкраще у кожній людині та світі. Мій рід навчив мене любити життя, світ, людей — цим і надихаюсь у кожній зі своїх ролей. Любов — той самий вічний двигун. Особливо, коли бачу радість від взаємодії, відгук і зростання тих і того, з ким і з чим творю та працюю. А ще мені щастить на людей. І це окреме благословення від Всесвіту, за яке вдячна. Вони примножують мої сили, енергію та ресурси, і я знову окрилена лечу у своїх справах далі.
— Як вам вдається поєднувати роботу на радіо та телебаченні, ведення заходів, співочу кар’єру, модельний бізнес, сценаристську та режисерську діяльність, хореографію та гештальт-терапію? Напевно, ви гуру тайм-менеджменту?
О, якби ж то! (Сміється) Насправді тут є щось кармічно-комічне: після народження дітей (а їх у мене троє) я сильно втратила навички гуру тайм-менеджменту. Бо час з дітьми важко спрогнозувати: тільки ліг і чуєш: «Мам, я хочу їсти», тільки заснув — і: «Мам, мені треба в туалет». Ну, це коли вони вже говорять, але ще не самостійні. Моїм дітям зараз 4, 6 і 13 років. Старший, 13-річний син, вже самостійний, звичайно. Тому я часто сміюсь, що карма — як жінка з почуттям гумору, дала мені професію працівниці прямого ефіру Радіо Промінь. Це стосується і подій, які проводжу: я не маю права запізнитись, бо без мене в ефірі тиша, а подію не почнуть. Я все це до того, що я багато встигаю і з появою дітей стала більш зібрана, але й багато не встигаю і навіть важко порахувати, скільки проєктів я почала й так і не завершила, не встигла, закинула… Моя перша освіта — політологія у Києво-Могилянській академії, далі був Університет імені Тараса Шевченка, далі післядипломний 5-річний курс навчання на сертифікаційній програмі у Московському гештальт-інституті (київська гілка), потім спеціальність «режисура» та «хореографія» у Національній академії керівних кадрів культури та мистецтв. Режисуру я так і не завершила — пішла у демографію (посміхається).
Усі мої творчі іпостасі — це частина мене. Я пробувала в різні періоди життя зосередитись на чомусь одному. І це була не я… Найбільше я люблю вести події, програми. У грудні 2022 року презентувала свій концептуальний бренд вбрання STRIY: одяг, що зцілює. Тут важливою є саме філософія, яка закладена в етимології слова «стрій». У ньому корінь «три», і це повʼязано з триєдністю світу відповідно до уявлень та вчень дохристиянської доби України. Світи Нави (предків, чорний колір), Яви (світ живих, червоний колір), світ Прави (світ духовний, божественний, білий колір) — усі вони утворюють єдину систему, кожна зі складових якої є важливою. Саме тому корінь «три» є основою слів, що позначають «стройніть» (стрункість), «строїти» (як у значенні «будувати», так і у значенні «звучати не фальшиво»), а «розстроюватись» — це якраз про втрату цілісності, коли ми засмучуємось, впускаємо чужі думки/слова з руйнівною силою до свого світу. За цими оповідками моєї бабусі я зараз готую до випуску книжечку. І, до речі, заохочую кожного українця писати книгу свого роду (з родовими уявленнями, традиціями, описом предків та сучасників), бо радянський режим обрізав наші кореневі звʼязки, спадок та надбання. Нас переселяли, переіменовували, репресували, нищили… а тому важливо відновлювати ці звʼязки. Для своїх нащадків я буду тою прапрапрапрабабусею Анею, яка почала записувати мудрість роду заново, і ніхто не зможе прийти і перебрехати моїм нащадкам про їхні походження, землю, мову — у них буде книга роду, яку я почала.
Але я відхилилась від теми, хоча це і є яскрава ілюстрація того, як мене захоплює якийсь вид діяльності, і я ним живу. Так і з режисурою, і з танцями, і вокалом…
— Розкажіть про досвід ведення радіопрограм на Промені про Євробачення. Які моменти вас вразили, запам’яталися?
Мій перший радійний досвід як ведучої — ранкова програма вихідного дня на «Радіо Аристократи» — «Лолліпоп». Це був 2014 рік, але програма протрималась лише сезон. Далі були декілька років моєї авторської програми про український фольклор та дохристиянський світогляд українців на радіо «Країна ФМ» — «Відголос країни з Ганнусею Заклецькою» (декілька десятків випусків досі лежать на саундклауді. У кожній програмі була основна тема, наприклад, «русальний тиждень»+зірковий гість Олег Фагот Михайлюта, «трембіта» та зіркова гостя Ната Жижченко (ONUKA), історія щедрівки «Щедрик» та гість Олег Скрипка і так далі.
З 2020 року я працюю на Радіо Промінь ведучою ранкового шоу «РанокПро», і це робота, від якої я кайфую, ніколи не втомлююсь, завжди надихаюсь та наповнююсь! Я захоплююсь кожним у команді Променя! Наскільки важливо, коли керівництво створює атмосферу творчості та поваги, коли тебе чують (не тільки тому що ти говориш у мікрофон), цінують, дають свободу ініціативи, а команда — це фактично сімʼя. Коли ти ведучий прямого ефіру, і слухач тебе не бачить, а лише відчуває твої тон голосу та настрій, то всі перелічені вище чинники — незамінний скарб. Люди настільки створюють настрій та примножують позитив, що слухачі, вірю, відчувають це у кожній миті нашого звучання. Моєю постійною пожиттєвою місією є спонукання до усвідомленого буття, критичного мислення та вміння цінувати своє (знову відсилка до бабусиних слів про «поливати коріння та чекати на розквіт квітки»), і я дуже тішусь і радію, що нам вдається щоденно підіймати ці важливі теми, залучаючи цікавих гостей, освічувати слухачів щодо свідомого громадянства, культури міжособистісної взаємодії, відповідальності за наші ж життя, процвітання, добробут, свободу, безпеку.
Радіо Промінь — офіційний медіапартнер Євробачення. Цьогоріч я була першим спецкором від Променя, хто поїхав на цей конкурс з місією щоденних прямих включень з ексклюзивними новинами та цікавинками з місця подій. Це було надзвичайно цікаво та цінно. Я вкотре переконалась, наскільки ефективно можна використовувати цю платформу для донесення важливих меседжів та правди про Україну. Найбільше з цього Євробачення запамʼятались мої щоденні пізні повернення з Мальме до готелю у Копенгагені (посміхається). Поки чекали на потяг, я читала лекції про Україну єврофанам, що чекали на потяг разом зі мною.
— Ви активно займаєтесь волонтерською діяльністю з 2014 року. Як ця робота вплинула на вас особисто та чи змінила ваше світосприйняття?
Дуже вплинула. І тут я можу згадати і не дуже популярну штуку, повʼязану з війною, через призму моєї освіти гештальт-терапевта. Мене навчали: процес триває доти, доки він потрібний. І йдеться не про те, що ми декларуємо свідомо, а про те, що часто залишається у сфері несвідомого, але є причиною так званої вторинної вигоди того чи іншого явища, процесу. Як любить казати мій син Любомир: «Люди, що запізнились на Титанік, спочатку теж дуже засмутились».
Я щиро бажаю українцям навчитись цінувати і підтримувати своє до того, як «рак свисне». І памʼятати, що світ є завжди тим, чим є ми. Війна не має бути способом втечі від кредитів, відмивання грошей, виправданням свого існування, відчуття себе героєм. Це шлях до дорослих нас як нації. З відповідальністю за те, що кожний з нас робив завжди і робить зараз для свободи і щастя України. З вдячністю за подвиг кожного, хто віддає свої життя та сили на те, щоб ми продовжували жити.
Мій перший концерт для військових України був у 2014 році під Маріуполем. Тоді після виступу на сцену вийшов командир і сказав слова, які лягли в основу мого громадянського обовʼязку: «Ви памʼятайте, що ми тут. Але живіть, радійте, святкуйте, народжуйте дітей. Інакше все це марно». Щодня з користю для щастя та свободи України продовжувати жити і бути щасливими на своїй вільній і багатій землі.
— Ви брали участь у громадському моніторингу радіопростору щодо квот на українську музику. Чому це питання є для вас настільки важливим?
Зараз ми це бачимо дуже наглядно і буквально: один з наративів ворога, яким аргументується війна — спільність на основі єдиної мови. Це дуже давній процес, який так чи інакше тривав щонайменше 150 років (з часів Валуєвського та Емського указів, як мінімум). А в моїй родині ще є інший вагомий аргумент: мова — це енергія. Щоразу, коли ми говоримо тою чи іншою мовою, ми вливаємо енергію в егрегор її носіїв. Щоразу, коли ми говоримо українською, ми робимо міцнішими себе. Тут дуже слушно якось в інтервʼю UKRAÏNER сказала Оксана Забужко: якщо ви російськомовний українець, то це означає, що або ви етнічний неукраїнець, або з вашою родиною колись таки сталась біда (зламали психологічно, навʼязали сором за своє походження, репресували, знищили, навісили комплекс меншовартості). Ну і, крім усього іншого, я все життя була учасницею заснованого мамою колективу «Зернятко», а з 2007 року була вокалісткою гурту Vroda. Ми виконували спочатку авторські пісні, стилізовані під народні твори, а потім і народні у сучасній обробці. Я не з розмов та книжок знаю, як ставились до всього, що було українською мовою та було носієм національних інтересів. Ми були вічним неформатом, маргінальним сегментом, вічно недоплаченим та витісненим з інформаційного простору. Для мене було вкрай важливо, щоб в Україні лунала моя рідна українська мова. Це парадоксальний дивовижний факт — захищати рідну мову у своїй державі. Але я приймаю свій шлях і тішусь, що ситуація змінюється.
— Як ви вважаєте, які зміни ще необхідно впровадити для підтримки української мови та культури у нашій країні?
З моїм політичним і політологічним минулим я дуже чітко усвідомлюю і розумію, що для вдалого і масштабного впровадження таких кроків потрібно, в ідеалі, подолати явище пʼятої колони. Тоді мають зʼявитись національні освітні програми свідомого батьківства та якісного дитячого контенту. А поки цей процес є достатньо важким, то доводиться працювати локально, змінювати метр за метром навколо себе. І крок за кроком, день за днем масштабувати ниву змін на користь захисту національних інтересів України. Має бути достатньо світоглядного розуміння важливості своїх мови та культури, освіти і поваги. Мають зʼявитись у скаженій кількості мультики, комікси, серіали, фільми, які будуть містити не американських, а своїх національних героїв — пес Патрон, Гупало Василь, козак Мамай (філософія козака Мамая — це окрема важлива тема, гідна цілої книги), козаків-характерників, народних танців! Плюс те, що зʼявляється вже масово зараз: програми про видатних українців — відомих та забутих, репресованих та «записаних як ненаші». Ми всі маємо масово і добровільно самі закохатись у себе, своїх предків, землю, культуру, а для цього треба її вивчати і найбільш крутими, модними, доступними, яскравими способами. Щоб українське стало модним та престижним, щоб діти хотіли розмовляти українською, дорослі — колядувати на Різдво, а українці за кордоном — повернутись додому.
— Яке місце у вашому житті займає музика?
Все у світі — вібрації (хвилі певної частоти). Тому важливі рідні слова (мова), тому важлива музика з її ритмікою та частотою звучання. Музичні інтервали, тризвуки — це все фізика, яка має вплив на все навколо. Зараз є чимало відео в YouTube, де показують, як на металевій пластині лежить купа піску, а коли цій пластині надають звучання на висоті тої чи іншої ноти, то ця купа структуризується у симетричній геометричній фігурі. Тому ось і відповідь на запитання «яке місце у житті займає музика» — чи не головне. Хоч співачкою я себе не вважаю. Але, як і мої мама та бабуся, абсолютно всі життєві процеси та діяльність я супроводжую співом. У червні 2024 року, до Дня народження Анжеліки Рудницької ми відновили гурт Vroda, і я зрозуміла, що скучила за сценою з моєю суперталановитою колегою Ольгою Нестеренко. Музика, як і кольори, і форми, структурує мене та мій простір.
— Як гештальт-терапія вплинула на ваш підхід до життя та кар'єри і як ви застосовуєте ці знання на практиці?
Ох, я дуже рада, що встигла повчитись на гештальт-терапевта до того, як почала народжувати дітей. Я була б іншою мамою… Мене навчили говорити з дітьми та партнером про все і завжди. Навчили вибачатись та підтримувати, відчувати кордони та дозволяти собі бути різною. Кардинально змінилась якість мого життя: я навчилась жити усвідомлено, брати відповідальність за своє життя на себе, навчилась усвідомлено приймати людей, навчилась любити по-справжньому! Зʼясувала, що таке психосоматика, і зрозуміла, що моє «я ні на кого не злюсь» виміщувалось у передвиразковому стані шлунку. Одна з найбільш важливих навичок — це вміння бути чесною перед собою. Усвідомленість, чесність перед собою, щирість — головні навички, які кардинально і якісно змінили моє життя. Словом, це цілий пласт, який змінив моє життя та поділив на «до» та «після». Як на мене, психологія має бути обовʼязковим предметом для вивчення кожного.
— Що б ви порадили жінкам, які прагнуть досягти успіху в багатьох сферах життя, як це вдалося вам?
Ой, дякую за комплімент! Я, чесно кажучи, не вважаю себе успішною аж настільки. Дуже багато в моєму житті було відмов, падінь… І я досі відчуваю, що розкрила свій потенціал відсотків, може, на 20. Але якщо перефразувати це запитання на «що б я сказала собі маленькій з висоти польоту сьогоднішньої 40-річної себе?», то це було б: все, що ти робиш — єдиний правильний вибір на момент його здійснення, ніколи себе не картай. Всі помиляються, і це нормально. Всі закони життя — у світі навколо. Спостерігай і живи, тренуй свідомість і памʼятай, що любов — основа всього. Ні з ким себе не порівнюй: ти важлива саме така, як ти є, і світ потребує тебе саме такою, як ти є. Простір для розвитку завжди є. Ти не зобовʼязана бути ідеальною завжди або заслуговувати на любов. Щастя та успіх — це вибір. Ніколи не припиняй вчитись, памʼятай, що за кожною злою або жорстокою людиною стоїть просто недолюблена і непідтримана дитина. Вибачай і роби своє. Все вийде настільки, наскільки дозволиш.
— Розкажіть про вашу сім'ю. Як ви знаходите баланс між професійною діяльністю та родиною?
Про баланс краще розкаже мій чоловік (сміється). Поки діти малі — це не просто. Але тут, вертаючись до питання з гештальт-терапії, для мене є правило: на першому місці я, на другому — чоловік, далі діти, потім — робота. І тут важливо сказати, що у моєму пункті «я» закладено дуже багато творчості і роботи, яка приносить мені розвиток та задоволення. Мої діти знають, що я нічим заради них не жертвувала, не клала свої найкращі роки заради них. Їм не потрібна така відповідальність за моє життя. Безумовно, життя з появою дітей змінилось, змінився графік, я інколи на них серджусь, але потім обовʼязково вибачаюсь. Вони знають, що моя любов — це назавжди, навіть коли я сердита, і вони не винні у моїх втомі, настрої або у тому, що у мене забракло мудрості і терпіння не крикнути на них. Діти — це дорого, але гроші мають чудову властивість — вони заробляються! Натомість я своїм прикладом вчу бути щасливою та реалізованою. Як говориться у англійській приказці: не виховуйте дітей, виховуйте себе — ваші діти все одно будуть вашою копією.
— Які виклики та задоволення приносить вам роль мами трьох дітей у поєднанні з такою насиченою кар'єрою?
Головний виклик — утримувати няню, яка допомагає з логістикою (сміється), ну і, взагалі, головний виклик — логістика. Садок-школа-гуртки-музична школа. Тут, знову ж таки, навчання на гештальт-терапевта мене навчило: все може бути у житті так, як ти хочеш. Так, більше доведеться заробляти, визначитись з пріоритетами, але все можливо. Так і вийшло: нам завжди щастило знаходити найкращих нянь та помічниць. Плюс — батьки мої та чоловіка дуже допомагають з діточками. У всіх є свій графік: хто, кого, куди і коли. І головне — увага і любов до кожної дитини. Виносити і народити — це лише 10% справи. Тому виклик номер два після логістики — це індивідуальні увага та час з кожною дитиною. Готуюсь до наступного кроку: коли прийде час, відпустити дітей без навʼязування своїх поглядів щодо «правильної професії» та стилю життя.
— Як ви з чоловіком виховуєте дітей і які цінності намагаєтесь передати їм?
Я, власне, головні вже проговорила: щасливі люди злими не бувають, якщо хтось жорстокий, значить, його колись сильно образили, не дали любові, і ця людина стала злою, не змогла пробачити і прагне помсти. Ясна річ, що зараз, під час війни, є так багато людей, які втратили найголовніше і найважливіше у житті, і я навіть не уявляю, як їм. Наші діти знають і про це джерело злості та помсти, і про бажання та вміння дати підтримку тим, хто її потребує. Найголовнішою цінністю у вихованні наших дітей є така: завжди залишатись людиною. Незалежно від посад, статків, статусу, кольору, статі — завжди людиною. Привітатись, подякувати, сказати добре слово, бути уважним — це безкоштовні речі, які здатні робити дива.
— Які моменти у вашому особистому житті ви вважаєте найважливішими, найціннішими?
Обожнюю, коли приходжу додому ввечері (якщо не дуже пізно), діти «обліплюють» мене з усіх боків, чоловік сідає поруч, і ми разом дивимось якийсь мультик. З улюблених — «Ваяна», «Магія», «Мавка». Любимо на YouTube ще дивитись канал «Бробакс». Це моменти мого особистого абсолютного щастя. Вдячна дуже.
— Які поради ви могли б дати парам, що намагаються знайти гармонію у стосунках, особливо коли один або обоє зайняті напруженою роботою?
У парній терапії є таке правило: все можна виправити, якщо є бажання з обох боків. Поки ви хочете бути разом, ви знайдете спосіб бути разом. Важливо, щоб це був діалог, а не вимоги одного і виконання іншого. І про все розмовляти. Можна встановити фіксовану кількість вечорів на тиждень, коли ви проводите час разом. Ну, і старий банальний спосіб: призначати побачення і освіжати ті прагнення «завоювати» одне одного, зробити щось кльове та улюблене для партнера — і спостерігати, як радіє від цього. Якщо це не виходить, значить, ймовірно, це початок кінця. Є бажання — є рішення.
— Як ви знаходите час для себе попри насичений графік? Що робите у такі моменти?
Майже не знаходжу! От і зараз розумію, що вибиваюсь з графіка, але на масаж в аюрведичній клініці з промасленням тіла в чотири руки, фарбування волосся, педикюр та ламінування брів потрапляю завжди вчасно та регулярно.
Обожнюю час на самоті. Його майже не буває. Коли вдома сама, люблю ходити голою, прибирати і голосно співати пісні (сміється). Якщо вже взагалі часу звільнилось на плюс одну годину, тоді обовʼязково двічі на тиждень танці у школі MaryBalletKyiv, це один з улюблених способів медитації та підтримки фізичної форми для мене.
Фото: Євгеній Осокін @evgeniyosokin
