Таких листів на його сторінках в соцмережах багато – красивих, романтичних ніжних. Він пішов на фронт у перші місяці повномасштабного вторгнення. Майже два роки на війні, а в його Саші інший фронт – волонтерський. Живуть між короткими зустрічами і довгими тривожними очікуваннями, мріють про те, що й вся країна, – нашу перемогу і щасливе життя.
Їхня історія почалась п’ять років тому, коли молодому, але вже відомому актору Михайлу Досенку написала незнайома дівчина Саша.
«Я випадково побачила фільм, де Мишко зіграв головну роль. Він був таким щирим, усміхненим, харизматичним, що я відразу йому написала. Ніколи так не робила, а тут знайшла його в соцмережах і написала», – пригадує Саша.
Буквально напередодні Мишку наснилася чарівна дівчина: він відразу зрозумів, що це його майбутня кохана. Засмучувався через те, що не знав, як впізнає її. Їхня перша зустріч все вирішила.
«Уже на другий день знайомства я знав, що ми одружимося. Знав, що вона саме та жінка, з якою буду разом. Взагалі я не забобонний, але звертаю увагу на сни і в дивних збігах бачу закономірність», – каже Михайло.
За п’ять місяців Мишко зробив Саші пропозицію руки і серця. Вони мріяли про щасливе життя, дітей, чекали на нові цікаві події і зустрічі, але почалась війна.
Мишко разом з батьками Саші вирушив на Київщину, сподіваючись, що там буде спокійніше. Але сталося навпаки. Саша з мамою та сестрою ховалися у підвалі, а Мишко бачив, як російські літаки запускали ракети на Київ, як над селом кружляли ворожі гелікоптери, як їхня ракета потрапила в об’єкт критичної інфраструктури неподалік від села і вибухнула, спричинивши велику пожежу.
«Я сидів у підвалі з трьома ножами і сокирами – чекав, що прийдуть. Вони вже зайняли Бучу та Ірпінь, йшли хвилями, намагались окупувати інші міста», – пригадує Михайло.
Було страшно, але він не розгубився. Зв’язався з хлопцями з ТрО, передав інформацію, де саме бачив ворожі гелікоптери, завдяки чому наші влучно спрацювали. Каже, що ті дні наприкінці лютого і початку березня 2022 року були найстрашнішими в його житті. Саме тоді він вирішив піти на фронт, щоб захистити дружину, родину і свою країну.
«Я просто не міг інакше. Якщо б залишився, просто з’їв себе зсередини», – пояснює Досенко. Але перш ніж йти, треба було влаштувати родину в безпечному місці – саме тому всією сім’єю поїхали на Львівщину, знайшли житло, влаштувались. А Михайло вирушив в найближчий військкомат – він не міг сидіти і чекати, коли інші погонять ворогів з нашої землі. Дружині сказав, що пішов на облік ставати – адже ніхто його, актора, без підготовки і бойового досвіду на фронт не візьме. Трохи обманув, бо мав цілком протилежні наміри – йти воювати тут і зараз.
«Перше про, що я подумала, коли чоловік пішов на фронт, що він мене кинув, лишив саму. Було страшно, не знала, що мені робити, коли повернуся додому. Але згодом мої думки змінилася. Це вибір мого коханого, він так відчував, тому я почала підтримувати його, пишатися ним. Пишатися тим, що в мене такий Захисник. І я йому дуже вдячна за захист», – розповідає Саша.
Михайло буквально застрибнув в «останній потяг», адже батальйон уже був укомплектований. Залишилося одне місце – поваром. І Мишко погодився.
Потім став солдатом, а коли командири побачили, як влучно він стріляє, Досенку запропонували стати снайпером. То була мрія!
«Я с самого початку бачив себе лише снайпером і став ним, хоча й не одразу. Кацапи таке з нами зробили, що їх звідси треба гнати будь-як, будь-чим – аби тільки гнати!»
Мишко вчився військовій науці, міняв полігони і місця тренування. Навіть проходив вишкіл в Британії. З коханою дружиною весь час був на зв’язку – вони навіть примудрилися бачитись час від часу. Саша дізнавалась, що потрібно батальйону чоловіка, потім привозила необхідні речі Михайлу та його побратимам.
«Волонтерити почала з 2014 року у військовому шпиталі. Збирали необхідні речі, купували все, в чому була потреба і розносили хлопцям по палатах. Також збирали гроші на протезування. Страшно було лише перші пару днів, бо бачиш дуже багато поранених хлопців… Але вони були на такому позитиві, що страх швидко пішов. До всього звикаєш… Після такого досвіду я стала сильнішою, у мене зʼявились нові друзі, з якими ми спілкуємось дотепер», – пригадує Саша.
Восени минулого року підрозділ Михайла перекинули на Запорізький напрямок, на Вербове. Каже, тамошні місця нагадували сіро-чорну пустелю, що усипана людськими тілами. Потім отримав важку контузію, потрапив у шпиталь.
«Не все пам’ятаю, тільки коли у шпиталі почали робити уколи – я отямився і зміг розповісти, що сталося. Спочатку погано чув, погано розмовляв. Це була моя перша така сильна бойова травма», – каже він.
Він лікувався декілька місяців, щоб відновити сили. Змінив декілька шпиталів – каже, що всюди лікарі і весь медперсонал ставився до них, поранених, дуже добре, як до своїх.
Важко уявити, як це пережила Саша. «Коли не було звʼязку з чоловіком, можна було з розуму зійти… Важко. І страшно. Але в мене був номер побратима чоловіка, з яким я могла звʼязатися і запитати, чи все добре. Важко було, коли виходили на завдання, бо ніхто не міг дати відповіді, чи все добре», – ділиться вона.
Про що вони мріють? Як усі українці, про мирне життя. Саша каже, що хочеться щасливого життя, дітей і що в неї багато мрій та сподівань.
Через війну Михайло не зміг взяти участь в багатьох проєктах. Наприклад, третій сезон детективу «Розтин покаже» знімали, коли Досенко вже воював: проте в перший знімальний день вся група написала на прапорі побажання Михайлу. Зараз цей прапор зберігається в нього вдома. Та й на майданчику весь час згадували про «нашого Мишка», а персонажі у серіалі також постійно кажуть про героя Михайла, збирають донати, відправляють посилки.
Сам Михайло каже, що обов’язково повернеться в професію: «Хочу робити світ і людей кращими. І найпростіший шлях досягти це – через мистецтво, адже я все життя хотів саме цим займатися».
Фото: особистий архів Михайла Досенка, пресслужба
