Аліна запевняє, що скоро повернеться додому. «Чекаю з нетерпінням, коли навчання буде завершене, дуже сумую, — розповіла співачка сайту Viva! — Наша країна найкращ. Повірте, я знаю, що кажу. І наші актори нічим не гірші від американських. Тут актор може бути просто гарним та органічним, але в них крута система зйомок, і дійсно, до чого нам треба рости, так це до операторської роботи. Тут кадри психологічно побудовані так, що операторська майстерність виходить на перший план. Оператори вміють рухом камери, корекцією кольору, розташуванням актора викликати у глядачів потрібну емоцію. Тут акторська гра є тотальною психологією. Наші актори більш вирощені театром, а в Америці — німим кіно, і в цьому школи відрізняються. До речі, в США не так багато популярних медійних акторів грає у театрі, а в нас — навпаки. І це в Америці є мінусом, тому що театр як мистецтво дає набагато більше досвіду. Театр — це постійна школа і тренування для актора.
В Україні актори дуже класно працюють завдяки нашій театральній школі, за якою все побудоване через проживання емоцій. Тобто на перше місце виходить не психологія і маніпулювання глядачем, а своє проживання і перевтілення в образ. Наприклад, якщо в нас актори знаходяться поряд, то на це може бути багато причин. А в Америці люди рідко підпускають до себе на близьку відстань, і коли в кадрі актор ближче ніж на пів метра до іншої людини, то це вже буде означати, що між ними близькі стосунки. Я про це дізналась на одному з уроків: ми з партнером грали сцену, я підійшла дуже близько, і мені пояснили, що ми показали вже не дружбу, а кохання. Тоді ж я зрозуміла, що українське та американське кіно відрізняються. Різні підходи, але обидва цікаві. Тут інший підхід операторів та коректорів кольору, цьому я і хочу навчитися. Також намагаюсь потрошки працювати, адже треба допомагати нашим людям і самій жити, треба заробляти. Багато часу проводжу на студії за написанням і перекладом пісень. Усім займаюсь сама, адже в мене вже років 7 немає продюсера і я дуже цьому радію, прислухаюсь до себе, співаю те, що подобається, а також відчуваю відгук слухача саме на ті пісні, які обираю сама. Особливо це спостерігаю щодо своїх нових треків».
Аліна Гросу розповіла не лише про різні підходи в акторстві, але й відмінності проживання за кордоном. Життя у, здавалося б, райському Лос-Анджелесі мало бути ідеальним. Проте місто кінозірок має свої мінуси.
«Америка — гарна країна, але за багатьма факторами наша Україна краща. По-перше, вона рідна. Тому й не дивно, що мені якісь речі тут чужі», — каже співачка.
Виконавиця ділиться, що в Лос-Анджелесі всі живуть у своєму ритмі: «Вони просто не виходять за межі зони комфорту, спілкуються виключно зі своїми ж. Американці не часто допускають до себе в друзі. Проте вони дружелюбні. Є багато районів, де розмовляють українською. Саме тому тут можна прожити багато років, але не вивчити англійську мову досконало, адже оточення все життя може бути українським. Проте для розвитку тут важливо знати місцеву мову, і це зрозуміло».
Щодо американців, то в них є цікава риса у спілкуванні: «Усі знають, що вони привітні і завжди вітаються, посміхаються, питають, як справи, але при цьому можуть зовсім не слухати твою відповідь. Деколи просто задають запитання, розвертаються і йдуть далі з посмішкою, хоч ти будеш їм навздогін відповідати. Я одного разу так попалась, а потім мені пояснили, що це норма. Можливо, хтось вважає ці посмішки і цікавість чужим життям лицемірством з їх сторони, але це не так. Насправді для них запитання “Як справи?” — це звичайна люб'язність і ще один варіант привітання».
Вирізняється у Лос-Анджелесі ще й харчування: «У нас набагато смачніша та здоровіша кухня. Через це я самостійно готую, тому що ж неможливо їсти… Від їх їжі можна швидко набрати зайву вагу».
Здивувала Аліну й американська медицина: «Вона дуже незрозуміло влаштована. У нас лікар — спеціаліст широкого профілю і мислить різнобічно. І якщо в Україні ти приходиш на прийом УЗД, то тобі тут все розкажуть, покажуть, пояснять, як лікувати. У Лос-Анджелес краще не хворіти. Тобі спочатку призначать прийом до терапевта через два місяці, потім він відбудеться. Терапевт зробить тобі направлення, наприклад, на УЗД до іншого лікаря. Ти прийдеш до того іншого лікаря, тобі й слова не скажуть, відправлять чекати. Через день-два, яка б у тебе ситуація не була, передадуть дані твоєму лікарю-терапевту або іншому спеціалісту, і ти маєш знову звернутися до свого спеціаліста-терапевта, коли в нього з'явиться час, і він тільки тоді розповість, що з тобою. Загалом тебе ганяють від одного лікаря до іншого, поки це в щось виллється. Навіть людям похилого віку, котрі вже знають, які ліки потрібні для вирішення постійної проблеми зі здоров'ям, все одно треба звертатися за гроші (і не малі) до свого терапевта, який їм випише рецепт, замість того щоб одразу піти напряму в аптеку. В нас якось влаштовано все простіше і зручніше».
Ще однією місцевою особливістю є життя в кредит: «Тут усі живуть на кредитах. Спочатку банк видає мізерний кредит і дивиться, як ти його використовуєш. Не можна, щоб картка просто лежала. Ти зобов'язаний нею користуватися та виплачувати. Якщо в тебе це виходить, вони дозволяють брати ще кредити. І так усе життя. Ці кредити показують, наскільки ти порядна людина, як добре ти заробляєш і чи можна на тебе покластися і дати тобі, наприклад, в аренду квартиру чи в кредит машину. Тобто насправді кредити мають велике значення. Для мене це незвично, адже у нас в менталітеті країни — не жити в борг, тому що це вважається часто небезпечим, краще заробити своє. Тут же без кредиту, або якщо кредитна історія погана чи маленька, тобі можуть просто не здати житло, яке б воно там не було».
Щодо дозвілів на роботу, то їх видають рекордно довго. Хоча Аліна підкреслює — їй пішли назустріч і прискорили процес: «Взагалі будь-які документи і дозволи видають довго. Чому? По-перше, всі живуть у своєму ритмі. По-друге, дуже багато бажаючих».
Також особливістю життя в Лос-Анджелесі є те, що зручніше самій вдома робити манікюр — ціни у 4-5 разів вищі, ніж у Києві, та в 10 разів вищі, ніж у Чернівцях.
Незвичним є і податок за товар, який ти купуєш, і який не входить у ціну, вказану в магазині: ти бачиш один цінник, а на касі називають набагато більшу суму. Це і є податок, не прописаний у прайсі. У кафе до вартості страв та податків додаються ще чайові:
«Стандарт чайових — 20 відсотків від замовлення. Якщо дати менше, офіціант може образитись або підійти і спитати: “Чому менше? Вам не сподобалось обслуговування?” В ЛА вигідно працювати у сфері обслуговування, тому що люди, які там працюють, заробляють досить хороші гроші».
В Америці важливо кілька разів перевіряти до того, як довіряти. Адже існує багато фінансових махінацій: «У багатьох місцях тебе можуть обдурити. Звичайно, є закони, але дехто їх легко оминає. Одного разу і нас розвели, коли ми купували собі цуценя, але це вже інша історія».
Фото: пресслужба
