Співачка поділилася, чому не хоче жити за кордоном, розповіла про боротьбу зі складнощами життя під час війни і роботу з психологами, зізналася, як ставиться до людей, котрі дозволяють собі хейт у бік її сім’ї.
— Настю, багато артистів під час війни переформували чи скоротили свої команди. Яка ситуація в команді NK і твоїй компанії Nice2CU?
Моя команда — це моя друга сім’я. Ми з ними пережили дуже багато всього, тому, звісно, я не могла залишити без підтримки найдорожчих людей. Я і команда, яка займається менеджментом моїх проєктів, доклали всіх зусиль для того, щоб нікого не звільняти, і нам вдалось не скоротити працівників, не відправити у відпустки за свій кошт. Весь мій офіс залишився, а одна дівчинка навіть повернулася в штат з декрету.
У перші дні війни, звичайно, вся команда активно займалась питаннями особистого характеру, волонтерством. Одна дівчинка, наприклад, взагалі народжувала прямо в бомбосховищі лікарні на початку війни. Інша частина команди з першого дня включилась в організацію інтерв'ю для міжнародних ЗМІ, переклад текстів та новин для іноземних медіа, збір матеріалів, які важливо було показати світу та, звісно, організацію благодійних концертів.
— В одному з інтерв’ю Потап згадав, як ти завзято намагалась достукатися до російських зірок на початку війни. З ким ти спілкувалася і який фідбек отримала?
Так, у перші дні війни я писала ряду людей щось на кшталт: «Схаменись! У твоїй країні почалась війна! Не мовчи! Зроби щось! Скажи щось». На жаль, усі відповіді мене тоді розчарували. Не хочу навіть згадувати, хто і як тоді відреагував, а тим паче розказувати про це. Так, я багато з ким була знайома, але тісних дружніх стосунків не було і я не цікавилась їх життям вже дуже-дуже давно. Ті, хто не почув нас, зробили свій вибір. Це їх відповідальність, а я йду своїм шляхом, у мене своя історія. Я взагалі проти того, щоб обговорювати цих людей. У нас є інші справи, які ми маємо робити, і я займаюсь саме ними. Віддавати енергію, привертати ще більше уваги до когось не маю ні часу, ні бажання. Мій час та ресурс я направляю на те, щоб комусь допомогти, бути корисною.
— З якими труднощами ти стикнулася, живучи за кордоном? Які бачиш плюси і мінуси життя в Європі?
Особисто я не живу за кордоном постійно. Але що можу сказати точно, навіть знаходячись там наїздами: важко знаходити якісь плюси, коли тебе буквально видирають з твоєї домівки. Європа це чи Латинська Америка або Австралія — вже не так важливо. Чесно кажучи, не чула ні від кого із українців в Європі вражень на кшталт: «Вау! Це саме те місце, де я хочу жити, будувати своє майбутнє». Для більшості теперішнє — це виживання в умовах, які склались. І це дуже важко. Кожному з нас хочеться бути вдома, на рідній землі.
Банально, але вдома дійсно допомагають навіть стіни. Як багато у тебе є місць сили в Києві! Як енергетично насичує можливість прогулятись улюбленими вулицями чи постояти годинку на оглядовому майданчику і помилуватись рідним містом. По-друге, наскільки талановиті українські люди. Абсолютно у всьому. Думаю, зараз кожен, хто був в іншій країні надовше, ніж турист, зміг переконатись, що такого сервісу та менеджменту абсолютно у всіх сферах, який в Україні, не знайти ніде. Дай Бог, щоб все закінчилося якнайшвидше і все стало на свої місця.
— Які твої плани порушила російська війна проти України?
У мене було дуже багато планів. А зараз це зупинилося, перенеслось на невизначений термін. У житті кожного з нас і раніше завжди було місце для благодійності, але зараз це закладено буквально в кожному твоєму кроці. Донати з квитків із турів, благодійні акції та збори в Інстаграмі, допомога тим, кому складно. І в житті кожен день є сенс. Але те, що було заплановано до 24-го числа — саме воно відклалося. Я скасувала запис ряду пісень і альбому, тому що фокус уваги був абсолютно на іншому. Відмовилась від певних творчих колаборацій. Але поступово буду повертатись до всіх цих питань, адже ми маємо ще більше працювати і не дати нікому зруйнувати наші плани. Так, наразі з урахуванням війни все йде по-іншому. Але за цей рік ми вже довели, що Україна — це незламність і сила. Тож продовжуємо щодня йти до мети у своїй громадянській позиції, у своїх проєктах, у відродженні того всього, що з початком війни у нас намагались забрати.
— Що тобі вдається зараз планувати?
Знаєте, ще кілька днів тому я б сказала, що мені вдається планувати мою роботу. Як я і хотіла, в березні випустила новий трек «Душа». Це пісня про вишите дерево життя, яке символізує відродження та розквіт нашої країни, а його коріння — це зв'язок з нашими предками. Ця пісня емоційно насичена, глибока, коли я репетирую її, то проживаю кожну секунду і відчуваю, як наповнююсь неймовірною силою. По плану я готувалась до довгоочікуваного туру «Я — Україна». Готувалась, чекала зустрічі з глядачами. Але днями у мене знайшли новоутворення на зв’язках. Через нього мені довелось перенести п‘ять концертів. Лікарі сказали, що я можу втратити голос назавжди, якщо не буду дотримуватись їхніх рекомендацій. Тому зараз я лікуюсь, роблю все, що мені сказала фоніатр, з нетерпінням чекаю можливості вийти на сцену і зустрітись з людьми, які в такий нелегкий час знайшли можливість відвідати концерт, щоб на декілька годин відволіктись від проблем, а також задонатити на цивільні та військові потреби.
— Психологи радять попри всі події намагатися вести нормальний спосіб життя — займатися собою і сім’єю, своїм здоров’ям, відпочивати, тренуватися, проводити час з друзями. Як сьогодні проходить твій звичайний день? Чи є в ньому місце простим радощам?
Я дуже згідна з психологами в цьому моменті. Щоб був ресурс створювати і робити щось і заради людей і заради країни, ми маємо проживати свої невеличкі радощі життя. Скажу чесно, в мене і до війни були певні проблеми з ментальним здоров'ям, я регулярно відвідувала психолога. Зараз продовжую це робити, бо не втратити себе, не зламатись — це важливо. Адже ми не маємо права зупинятись, а людина не в ресурсі просто не матиме для цього сил. В мене теж були моменти, коли опускались руки. Найчастіше — коли я розказувала в інтерв'ю закордонним ЗМІ про всі жахи, які в нас кояться, і в ті моменти немов знову проживала кожну страшну історію. Відчувала себе безсилою, що я не можу просто зараз допомогти кожному, забрати до себе кожну покинуту тварину, обійняти кожну людину, повернути їм загиблих рідних. Але ми не безсилі! Кожен з нас робить щось, разом ми всесильні. Зараз найголовніше — об'єктивно оцінити власні сили, не знецінювати себе, не впадати у відчай, не вимагати від себе занадто багато. Якщо ти сьогодні задонатив в міру своїх можливостей, допоміг комусь і просто навіть словом підтримав — це вже гарний день, а ти — молодець.
Настя Каменських на Latin American Music Awards
Деякі люди, з якими я зустрічалась у волонтерських штабах, говорили, що вони не можуть багато донатити, і їм соромно за це. Але вони йдуть і допомагають у гуманітарних центрах. Хтось навпаки не має можливості фізично допомагати, але компенсує це донатами. Я за те, щоб кожна людина знайшла свій спосіб, свій ресурс і свою можливість, як допомагати. Маєш бізнес та сплачуєш податки — молодець. Промотуєш культуру в світі – супер. Зараз з'явилося багато українських продуктів з донесенням української айдентики і культури в світ, це прекрасно. Лікуєш когось, возиш гуманітарку, просто кажеш комусь добре слово — клас. Чого я точно не підтримую — сидіти на дивані і хейтити всіх, кого тільки можна.
Зараз я активно готуюсь до туру, паралельно виступаю на благодійних концертах, намагаюсь максимально допомагати, пишу нові пісні, але розумію, що просто не маю права на вигорання. А якщо воно прийде — ти вже нічого з цим не вдієш. Ти просто лежатимеш і ридатимеш. Тому при потребі дозволяю собі деякий час побути наодинці з собою, наприклад, просто лежати і слухати музику з закритими очима.
Хтось може знецінювати емоційну складову і важливість психічного здоров‘я, але для мене це важливо. Наш внутрішній стан — це наша опора. Якщо не буде внутрішньої опори, міцного психічного та ментального здоров'я, то і все інше буде рушитись. Я давно цікавлюсь психологією і розумію, що наш організм працює саме так. Зараз багато інформації про це в відкритому доступі, рекомендую з нею ознайомитись, але, не забуваючи про інформаційну гігієну.
Я — артистка, значить, маю віддавати енергію, надихати, мотивувати, наповнювати. Тобто і сама маю бути наповнена і стабільна. Деякий час тому я зрозуміла, що мені конче потрібна психологічна допомога, бо все накоплене ще до лютого минулого року почало мене просто знищувати. Тому я почала на регулярній основі працювати з психологом і дуже рада такому рішенню. Мені допомогли розплутати цей клубок, навчитися технікам і знанням, що допомагають тримати себе в ресурсі.
— Війна змусила багатьох поставити свої великі мрії на паузу. Твоя особиста мета стати мамою зараз «на холді»?
Що ж це питання вагітності постійно задають всім і завжди? Для жінок неймовірно важливо мати можливість бути собою, довіряти собі, своїм цінностям, принципам та поглядам на життя. Коли з'явиться дитина, коли зародиться нове життя — це особисте питання кожної сім'ї, і його мають вирішувати між собою тільки майбутні мама і тато. Аж ніяк не родичі, друзі, ті, хто любить роздавати поради на кшталт «Тобі пора вже, на що ти витрачаєш своє життя?». Це я не тільки про себе кажу, а і про різних жінок, бо багато чого чую і бачу.
Ми всі різні, у кожного свій шлях, свій «таймінг» життя і важливих подій. Станеться, коли станеться. Ми не всесильні і планувати на конкретний час нове життя я не вважаю правильним, як мінімум навіть з поваги до майбутньої дитини. Нова душа приходить у цей світ тоді, коли вона це відчує. Дитина — це нова історія в житті кожної жінки. А для кожної історії є свій час. Тим українським жінкам, хто мене читає, я хочу сказати: довіряйте собі, ви як ніхто найкраще відчуєте, коли час вже настав, а головне, як мені здається, це ваша дитинка відчує, коли їй треба прийти у вашу долю.
— Що тебе надихає і наповнює енергією в ці непрості для України дні?
Можливість, незважаючи ні на що, займатись творчістю, готуватись до туру. Можливість приїжджати до мами в її рідне село, дихати повітрям хати, де я росла і проводила дитинство. Згадувати тата, передивлятись старі щасливі фото нашої родини. Ці моменти, на які за можливості завжди намагаюсь викроїти час в графіку, — найцінніше. За що дякую ЗСУ, а також усім медикам, журналістам, волонтерам, тим, хто донатить і доносить правду світові. Майже в кожного українця зараз мають місце в житті емоційні гойдалки. Події змінюються з шаленою швидкістю. Зі своєю тривожністю треба працювати і не боятись звертатись за допомогою — і до близьких, і до спеціалістів. Не боятись бути слабким, не боятись з чимось не справитись. Мене надихає українська нація, яка, незважаючи ні на що, може залишатися не просто сильними, але й добрими людьми. Надихає єдність українців, надихає, як вони роблять добрі справи! Я вірю в те, що в цього світу є майбутнє.
— Не можу не спитати, що ти думаєш про хейт значної кількості українців на адресу багатьох наших артистів, і зокрема на вашу з Потапом?
Я за екологічність спілкування. Екологічність того, що ти говориш, пишеш про кого б там не було. По-перше, на хейт теж потрібна енергія, а я за те, щоб пускати енергію в ефективне русло, а не деструктив. І в той же час для того, щоб не хейтити, теж треба сили і ресурс. В багатьох їх немає, на жаль, і причини абсолютно зрозумілі. Тому я намагаюсь починати з себе — не ображатись на хейтерів, не включатись в їхні коментарі, робити те, що вважаю за потрібне, допомагати, як можу…
Хейтять всіх. Тих, хто донатить мовчки, — точно не донатить. Тих, хто звітує кожним чеком, — точно піариться. Ну, а артистам дістається найбільше, бо завжди до них прикута надмірна увага. Але це дуже важливо — вміти не хейтити інших. Ми ніколи не знаємо історію іншої людини, не знаємо, як їй в певній ситуації, досить часто ми навіть не підозрюємо, наскільки зайве слово може когось ранити, довести людину до критичних станів. Будь-яка людина, навіть найближча до вас, може здаватись сильною, але за зачиними дверима, щоб діти та близькі не бачили, ридати від болю і смутку. Моє мірило — моя совість, я роблю те, що маю робити щодня. Звертати увагу на деструктивний хейт — це руйнувати себе. Хоча якщо хтось хоче хейтии — нехай хейтить, головне — робіть щось заради кроку до перемоги.
— Кажуть, жіноча інтуїція настільки потужна, що здатна спрогнозувати неймовірні речі. Що тобі підказує твоє внутрішнє чуття щодо закінчення війни?
Я ніколи не вірила в те, що на нашу долю може випасти таке горе і такий жах, як війна. Тому можна сказати, моя інтуїція дала збій. Але зараз інтуїція підказує мені, що ми не маємо права опускати руки і здаватись. Ми маємо допомагати один одному, як вміємо, як можемо. Любити себе, думати про себе, піклуватись про себе. У нас такі люди, які постійно допомагають іншим — то ж перемога точно скоро!
Фото: пресслужба
