Артист, який попри свій вік подолав великий шлях: від спроб заробити, граючи на укулеле в метро, до перших місць у музичних чартах із треком «Гуси». І поки вся країна підспівує «і ми йдемо на різні туси...», сам музикант зізнається, що пісня йому вже трохи набридла. Wellboy розповів нам про співпрацю з одіозним продюсером Юрієм Бардашем, про новий трек і бажання одружитись.
Редакція зберігає мову героя інтерв’ю.
– Антон, що для тебе рідне село Грунь?
Я з батьківщини великого письменника Остапа Вишні, який писав усмішки. І за це я люблю своє село. Я туди повертаюсь завжди з радістю, це моє місце сили.
– Здогадувався, що «Гуси» стануть такими популярними? Як гадаєш, що цьому сприяло?
Не очікував. Це вплив Бардаша (продюсер, засновник центру Kruzheva Music та гуртів Quest Pistols, «Гриби», «Нерви». – Прим. ред.). Він, як Мідас, все превращає в золото, якщо побачив потенціал.
– Кажуть, що Бардаш непростий у спілкуванні. Важко тобі з ним?
Так, але мені неважко. Я також непроста людина у спілкуванні. Юра Бардаш – самий крутий український продюсер. І хто со мной поспорить, получить люлєй і от мене, і от Юрія Бардаша.
– Як відбулася перша зустріч із Бардашем?
Я зробив кавер на пісню Міши Крупіна «Журавлі» і залив у сторіз. Через Мішу про мене дізнався Бардаш, підписався на інстаграм і сказав скидувати йому свої демки.
Ну і далі все понеслося. Ми про процес знайомства і старт співпраці кіно зняли для проєкту «Слушай сюда», можете подивитися. Я показав Юрі всі красоти села, познайомив його з сім'єю, показав, як наші жіночки грають на баянах.
– Чи нема у тебе комплексу самозванця? Свого часу Монатік, коли ще не був Монатіком, розповідав нам: коли він виступав зайцем у балеті Могилевської у Палаці спорту, то за кулісами підходив до артистів а-ля Настя Каменських і просив зробити спільне фото, бо вона ж зірка!
У мене і досі таке. Інколи думаю, що щось ми не так робим. І це нормально, просто самоаналіз. Не в усьому ж бути впевненим. Іноді треба посумніватись, щоб у цьому сумніві народилась істина.
– Ти вже познайомився близько з кимось із шоу-бізнесу? Намагався подружитися? Та взагалі, чи комфортно тобі у цій тусовці?
Якщо станеться нагода, то я обов'язково подружуся з усіма. Але не скажу, що я любитель цієї всієї движухи. Мені легше виступити й поїхати до друзів моїх старих, які знали мене у вузьких кругах, чим кічитись з ось цим естеблішментом нашим українським.
У тусовці я відчуваю себе як риба у воді, бо це моя спеціальність: режисура естради, я про естраду взагалі весь. І водночас я думаю: «Блін, які ви, короче, фе».
– Ти вважаєш себе культурою чи мейнстримом?
Якщо подумати: андеграунд я чи попса, культура чи мейнстрим, то можна просто зламати собі голову на дві частини і втратити себе. Але більше я все ж таки про культуру. Я поки не дуже начитаний та освічений, але мені ще 21 рік.
Хочеться бути про культуру, але і мейнстрим ми уважаєм.
– А чому для навчання ти обрав «Кульок»? (Інститут культури). Там є культура, на твій погляд?
Я взагалі не знав після 11-го класу, ким хочу бути. А потім побачив у блогера Антона Мурафи відео про програму «Талановитим вхід без черги». Подав туди заявочку, мені сказали приїжджати до Києва. По ній я так і не поступив. Тому поїхав на стройку працювати і паралельно підготувався до творчих іспитів. Я склав їх на 200 балів, це був максимум. І так поступив.
– Скажи, а з чого почалася твоя любов до музики?
Коли почув пісні Макса Коржа, вирішив, що я хочу іграть «Мотильок» на гітарі. А після випускного свого почав грати на укулеле.
– Яким було твоє студентське життя?
Дуже бурним, цікавим, наповненим різними подіями. Я з маленького села приїхав, і куди не піду – все нове. В місті кожен день для тебе випробування і виклик.
– Через що тебе виганяли з гуртожитку?
Випив пива і покурив в кімнаті на вулиці Російській, 70. Я ходив до комендантші, ледве не плакав, просив щоб не виселяли, та не допомогло. Довелось знайти квартиру. І там взагалі нова вєтка життя була. Але потім я все-таки повернувся в общежитіє, в це саме. Тому що ми жили вчотирьох у двокімнатній квартирі, і всі хлопці були старші за мене. Всі режисери також, всі працювали, і нерви у всіх здавали. Були безкінечні п'янки. І я подумав, що треба назад вертатися, щоб вирватися з цього замкнутого кругу. Та потім поселився в центрову общагу, все чотко. У кімнаті 8 чоловік.
– Хто ти більше: Антон чи Wellboy? Обери своє…
Я не змінююсь: я такий, як я є. Говорю що на сцені ті самі речі, що в інтерв'ю, що людям за столом. Просто стараюсь не брехати. Недоговарівать я можу, а от брехати – ніколи. І найгірше – це коли ти обманюєш сам себе і придумуєш образ. Це ж дічь полнєйша, роздвоєніє лічності називається.
– Якщо уявити, що ти народився у столиці. Чи був би ти таким, який є зараз?
Діти в селі більш вільні. У них одразу з'являється багато простору. Село взагалі маленьке, але через дитячі очі воно велике. Коли ти малий – все село твоє. А в місті, наприклад, в твоєму розпорядженні двір, торговий центр, де ти ходиш з батьками, і все. В селі діти стають рано самостійними. Не уявляю, що б з мене було, якби я виріс в місті.
– Ти часто їздиш додому?
Стараюсь частіше їздити, але зараз не виходить. Останній раз я був там на день свого села. Всі раді були мене бачити. Жіночка написала вірш про мене «Юнака знайшов продюсер». Вона мала зачитати його зі сцени на Базарній площі. Я хотів послухати, вийти на сцену, сказати пару слів до односельчан. Але не витримав потоку людей і пішов додому.
– Зараз ти вже з'їхав з гуртожитку?
Да, живу на квартирі з мамою.
– Мамі подобається у столиці?
Мама вообще кайфує. Але всі звички сільські залишились. Там зранку встаєш, першим ділом не вмиваєшся, не чистиш зуби, а виходиш у двір і відкриваєш курей, насипаєш їм зерна. Вона нарешті вільна від цього, але ще не звикла до міста.
– Скільки ти змінив професій, до того як професійно почав займатися музикою? І яка робота у тебе була найважчою?
Не скажу, що я роботяга. Але я був аніматором з дітьми, МС, каменщиком, на строєчкі, старменеджером... На стройкі найважче було кирпич класти. Це ад, а не робота. Там люди получають набагато менше, ніж дехто. Хоча вони також професіонали своєї справи.
– Що взагалі тобі дала участь у «Х-Факторі»?
Я зрозумів, що не треба робити поспішні кроки. Все має бути вчасно і в міру. Період мого дорослішання як раз попав на «Х-Фактор». У цей час думаєш, що гори звернеш, і вроді їх і звертаєш, але потім розумієш, що ти ще не готовий прийняти від Всесвіту те, що він тобі підготував. А взагалі, ні про що не треба шкодувати в нашому житті. Це був класний тріп: ми ходили по прямих ефірах, готувались. Я вперше заспівав з живим бендом. А також познакомився з Поляковою, шикарна женщина.
– Як вважаєш: зараз ти артист-початківець чи вже зірка?
Я на середній зараз позиції. І взагалі, планую на ній залишатись. Але Юра Бардаш каже, що я великий український артист.
– Як змінилося твоє життя після виходу «Гусей»?
Звісно, моє життя змінилось, але не сильно. Так співпало, що я закінчив університет і думав, яка в мене буде робота. І ось я її знайшов. Така в мене робота тепер: співати, веселитись, танцювати і давати інтерв'ю. Класна роботьонка після університету.
– Чи впізнають тебе на вулиці, беруть автографи? Як ти до цього ставишся? Фотографуєшся чи вже відмовляєш?
Ні, не часто. Сьогодні ми їхали до вас, в машині чувак «Гусей» включив, я кайфонув. Потім йшли і хтось з «бехи» виглянув, сказав: «Вельбой, респект». Дуже приємно, що люди не фотографуються, а просто кидають респект. Ні, автографи не просять. Зараз модно репостити в інстаграмі, коли тебе відмічають в сторіз, це зараз замінило автографи.
– Багато дівчат пишуть в Інстаграмі?
Небагато. Ті, хто писали, ті й пишуть. А в запросах не знаю, бо їх багато. Стараюсь всі дивитись.
– Ти знайомишся з дівчатами? Чи з тобою, може, знайомляться?
Ні, я звик, що якось все проісходит само собой.
– А ти ще не думав про одруження?
Думав, і навіть носив на безімянном пальці колечко. Сам собі купив, щоб дєвочки не приставали. І мені його на зйомці «Вечірнього квартала» поламав Женя Кошовий, обіцяв купити нове.
– Не боїшся, що більшого хіта за «Гуси» не зможеш зробити? Чи є страх – бути виконавцем одного хіта?
Ні, що за брєд. Я не знаю навіть артистів одного хіта. Це хіба артисти?
– Де ти себе бачиш за п’ять років?
Я себе бачу в дорогому домі з покоївкою, щоб я сидів біля каміна з гітаркою, курив сигару, пив глінтвейн. І щоб все у мене й у моїх близьких було добре.
– Твоє життєве кредо?
Выше, легче, проще, веселее.
Інтерв’ю: Анастасія Приходько
Креативний директор: Мирослава Коваленко / @slaviast
Фото: Владислав Томік / @tomiichek
Стиль: Валерія Башинська / @valerie_bashhh, Мирослава Коваленко / @slaviast
Візаж: Альбіна Огризкова / @ bynya.stylist
Лінійний продюсер: Надія Ткаченко
Координування: Марта Останкова /@ostankova_marta
