За сюжетом молодий мажор на ім’я Томас проводить ночі в клубах, а дні — в ліжку. Його батько, втомившись від витівок хлопця, примушує сина піклуватися про одного зі своїх пацієнтів, 12-річного Маркуса. Коли доля зіштовхне їх, життя обох зміняться назавжди.
Центральний дует склали Віктор Бельмондо, онук легенди «нової хвилі», та дебютант Йоанн Елунду. Доповнив каст у ролі суворого батька добре знаний актор Жерар Ланвен. Напередодні української прем’єри ми поспілкувалися з ним про страх сцени, співпрацю з онуком Бельмондо та наставництво на знімальному майданчику.
— Як режисер Крістоф Барратьє переконав вас знятися у «Лети зі мною»?
Мені сподобалася ідея зіграти батька, який змушує свого сина щось робити, не лишаючи йому вибору. Та це був лише початок. Далі Димитрій Рассам, продюсер «Лети зі мною», запропонував мені спробувати себе з молодими людьми такого ж віку, як Віктор. Робота на когось на кшталт Димитрія, який працював над багатьма фільмами, очевидно, приваблювала мене. Врешті, я дізнався, що режисером буде Крістоф Барратьє, фільми якого я дивився, і для мене це було вишенькою на торті.
— Який Крістоф Барратьє як режисер?
Його доброта, розум, спокій і рішучість підкорили мене одразу. Цей чоловік володіє всіма рисами чудового боса. А коли ти маєш справу з чудовим босом, треба бути ідіотом, щоб не піти на це! Зйомка у фільмі — це як біг на довгу дистанцію. Ми обговорювали ролі заздалегідь на зустрічах, під час яких Крістоф також висловлював нам свою думку, свої наміри. Ще були читання з Йоанном, Віктором і всією командою. Таким чином, на знімальному майданчику ми знали, чого від нас очікує Крістоф. У нас було небагато часу, і але не було сенсу сумніватися в тому, чого хоче режисер, навіть якщо він був відкритий до пропозицій інших людей.
— «Лети зі мною» — дещо загадкова назва.
Ця назва говорить усе про цей фільм: він дозволяє піднятися в повітря та летіти до емоцій, до невагомості. Екшн чи бойовик не викликають у мене як глядача бажання повернутися в кінотеатри. А «Лети зі мною» зворушило мене й дозволило вирвався з похмурого повсякдення, з яким ми всі мали справу з початку пандемії. «Лети зі мною» повертає до нормального життя... а отже, й до кінотеатрів.
— Ви стали майстром кінодуетів.
Я ніколи не вчився грати і завжди відчував, що актори покладаються на власну природу. Мій спосіб робити речі — дослухатися до інших, грати для їхніх очей. Коли я спілкуюся з Віктором, я звертаю увагу на те, як він мені відповідає, і таким чином передбачаю його наміри. Важко грати батька і сина, коли ви зовсім не знаєте один одного. Без ідеального дуету такий фільм просто не вийде. Так само, як і зі мною, Віктор чудово поладнав і з Йоанном. Маленький Йоанн вперше знімався, і без нього це кіно було би зовсім інакшим. У нього неабиякий характер — своїми очима й усмішкою він також дозволив Віктору дати волю своїм емоціям. Йоанн — справжня знахідка, він не перестає дивувати. Він повністю занурюється в будь-які емоції, які він відтворює, хоча не навчений, як це робити. Він приєднався до цього проєкту як справжній актор.
— У цьому фільмі особливий акцент робиться на наставництві, що добре узгоджується з вашим поглядом на фільми як на щось колегіальне, спільну роботу.
Наставництво — важлива частина цієї професії. Спробувати не давати уроків — виклик для мене. Я пояснив Йоанну, що я боюся так само, як і він, що на зйомках ми всі разом. Я сказав йому, що він досягне успіху, якщо збереже ту саму жагу і завжди відволікатиметься від погляду іншої людини. Але я висловив лише свою думку, а не пораду.
Насправді, Йоанн мене вразив, він зовсім не боявся і був повністю готовий. Коли я побачив фільм, то розплакалася. Це прекрасна історія з радісними емоціями, тому що просто почуваєшся краще від любові одне до одного, від того, як ділишся думками про єдність. Те саме з наставництвом: це добре. Завдання полягає в тому, щоб бути надійним і водночас не бути пихатим після багатьох років роботи в цій галузі. Для мене менторство — це бути сприйнятливим до інших, відтворювати глибинну природу інших. Можна знімати фільми, не сприймаючи себе надто серйозно, але варто враховувати, що це професія, де ви існуєте лише з іншими та їхніми емоціями. Я говорив про це з Йоанном, але мені здалося, що він уже це розумів.
— Чи ви досі відчуваєте страх сцени після тридцяти років зйомок?
Страх сцени виникає через невпевненість у собі, яка властива всім нормальним людям. Я приходжу на знімальний майданчик, сповнений сумнівів, але все ще з надією, що зможу зіграти свою роль. Щойно чуєш «Камера, мотор!», вже не можна вагатися, навіть на долю секунди, треба бути готовим. Але, на щастя, ви все робите разом із режисером, якщо він хороший. Так само й у випадку з Крістофом Барратьє.
— Поряд із вами грає Віктор Бельмондо. Не можна проігнорувати, наскільки він схожий на свого знаменитого дідуся, з яким ви знайомі.
Я сказав Віктору, що радий знятися у фільмі з Бельмондо! (сміється) Якщо серйозно, то Віктор знає, що всі обожнюють його дідуся, якого я також дуже поважаю. Але йому не потрібно, щоб інші люди говорили йому це. Що мені найбільше запам’яталося в тому, як Віктор грає роль, це те, що він не фальшивить. Віктор підключається до своїх емоцій, використовує свою природу, він щедрий і сприйнятливий.
Він розуміє, що грає не сам. Окрім акторського таланту, у Віктора є особисті якості, які мені дуже подобаються. Ми насправді залишилися досить близькими. В епоху реаліті-шоу та соціальних мереж Віктор залишився вірним собі. Він дуже поважна людина. Він також пластичний: заповнює простір і має реальну присутність. Ви бачили його очі й усмішку?
— Чи хотіли б ви знов зіграти у Крістофа Барратьє?
Я чекаю, коли він запропонує. Ми сказали, що дуже подобаємося один одному. Тепер я просто сподіваюся, що колись він матиме для мене роль. Я вірний режисерам, які мені подобаються: я би хотів повернутися і знову попрацювати з Ніколь Ґарсія, Аньєс Жауї... Коли так багато людей, то це їм вирішувати, чи потрібен їм я.
— Бути актором означає чекати, доки до тебе звернуться інші люди?
Я належу до покоління, про яке сьогодні трохи забули. Є дуже талановиті актори за 30 і 40 років. Але в картинах не обов’язково є ролі для людей мого віку. Мені подобається обмін досвідом між різними поколіннями на зйомках, це як пожити з іншими людьми упродовж кількох тижнів, зі спільним розпорядком дня.
— Чи боїтеся ви за майбутнє кіно?
Я можу здатися оптимістом, та я думаю, що ідея піти в кіно ніколи не помре, тому що кожен, хто любить кіно, хоче поділитися своїми емоціями з іншими в кінотеатрі. Схід сонця завжди слідував за заходом сонця від самого початку людства. Я впевнений, що ми зможемо повернутися до нормального життя, для мене це даність. Життя — це не просто сидіти на дивані й переглядати фільми на стримінгах. Як і багато людей, усе, що я хочу зробити, це купити квиток у кіно, опинитися перед великим екраном із чудовим звуком. Крім того, саундтрек фільму вийшов чудовим, але ви це розумієте лише в кінотеатрах.
Фото: пресслужба
