— Новина про початок війни застала вас на родинному відпочинку. Що перше відчули і подумали, коли дізнались про те, що на Україну напали?
Спочатку я навіть не повірила. Думала, що це неправда, доки не подивилась звернення нашого президента. Мені стало страшно за близьких, друзів, знайомих. Я заплакала, бо в моїй країні почалась війна, а я не можу повернутись додому — там залишилися рідні, також мій кіт Персик, сестри. Через те, що в Україну потрапити було вже неможливо, ми полетіли до Швейцарії. Після пропозиції руки і серця я частково переїхала туди. Але ми домовились з Алмазом, що частину часу я проводитиму в Україні.
Коли в Києві стало трохи спокійніше — я приїхала на кілька днів, щоб забрати котів.
— Як у Швейцарії приймають українців?
З того, що мене вразило — на одному з мітингів в Женеві, де ми були з рідними, було дуже багато швейцарців, і мітинг майже весь був французькою мовою. Місцеві жителі нас підтримують і готові кричати про це на весь світ!
За майже два місяці війни до Швейцарії прибули понад 40 тисяч українців.
Швейцарія надає нашим людям, котрі вимушені були залишити свої домівки через війну, спеціальний тимчасовий статус «S». Він дозволяє записуватися на мовні курси і працювати. Місцеві громади і швейцарці дуже допомагають із пошуком житла, з розміщенням українців, одягом, засобами гігієни, їжею та іншими потребами. Також діляться корисними контактами, пропонують залучати їх як волонтерів.
— Як там сприймають війну в Україні? Чи розуміють до кінця, що відбувається?
У Швейцарії сприймають те, що відбувається, з відчаєм. Місцеві люди дуже співчувають, намагаються підтримати. Але не розуміють до кінця, що саме відбувається в Україні. Вони бачать фото, відео, читають у новинах. Але дивитися на зруйновані міста і поранених мирних людей, дітей з екранів телефонів — це одне, а відчувати і бачити це все безпосередньо в епіцентрі війни, спілкуватись з друзями, знайомими, яке все це безпосередньо пережили — зовсім інше.
Мені не раз доводилось розповідати місцевим про війну. Показувати події через публікації наших ЗМІ, свої соцмережі, розповідаючи історії конкретних людей. Щоб вони дійсно цим прониклись, по-іншому подивились і допомогли — кожен чим може.
— Кожен зараз допомагає на своєму фронті. Який фронт ваш?
У мене кілька фронтів. Перший — інформаційний. Я публічна людина, тому маю говорити голосно про все, що відбувається. Щоб люди знали правду, а не вигадки і відверту брехню. Мовчання — згода з діями агресора. А я з ними не згодна. 30% від моєї аудиторії в Інстаграм — росіяни. Я записую відеозвернення до них, до своїх підписників в інших країнах, показую весь масштаб нахабного військового вторгнення росії.
Другий фронт — благодійний. Всі задіяні в добрих справах. Разом з колегами-ведучими з 1+1 і благодійним фондом «Ти не один» запустили єдину програму фонду — Ukraine SOS, збір на швидке реагування, аби допомогти якомога більшій кількості українців. Допомогти можна через вікно збору на найбільшій благодійній платформі dobro.ua.
У Швейцарії я долучилася до гуманітарної асоціації. Разом з іншими українцями ми збираємо гуманітарну допомогу. Ми з мамою також займалися закупкою ліків, продуктів, засобів гігієни, збирали одяг. На жаль, пункт збору гуманітарної допомоги, який був у моїй місцевості, змінив напрям своєї діяльності. Та потреба допомоги для українців не зникла. Тому я вирішила взяти цю справу повністю у свої руки та відкрити власний пункт збору допомоги в Лозанні у співпраці з благодійним фондом «Ти не один». Я живу поруч, тому особисто контролюватиму всі процеси збору, передачі та формування гуманітарної допомоги.
View this post on Instagram
— На вашу думку — в чому сила українців?
В єдності та сміливості. Люди голими руками зупиняють танки! Виходять на мітинги по всьому світу. На окупованих територіях в тому числі — наприклад, херсонці. Вони не бояться окупантів і скандують «Херсон — це Україна» попри те, що їх розганяють сльозогінним газом і світлошумовими шашками. Попри травми і залякування. Вони не бояться, бо вільні!
Мабуть, вперше за всю історію існування України ми настільки змогли об'єднати весь світ навколо себе. Не треба бути українцем, щоб підтримувати Україну. Зараз кожен — українець. Недарма цей вислів з'явився. Ми своєю силою духу і вірою в перемогу змогли запевнити увесь світ, кожного другого жителя планети мати бажання бути таким, як ми. Україна єдина і смілива! І ми довели це всьому світові! Добро переможе!
Фото: пресслужба, соцсмережі
