Юрій Весельський, 21 рік, кадровий військовий, служив за контрактом, поранений у с. Долина Донецької області. Неодружений, любить спорт та книги.
У моїй історії немає захоплюючого сюжету. Він нецікавий, але й вибуховий водночас. Мене поранило раніше, ніж сталися аеропорт, Дебальцеве і решта гучних баталій. Це ще був Слов’янськ. Все елементарно: ми каталися навколо міста, колони супроводжували, і я, як завжди, їхав перший. Отак нарвалися вночі на одну із засідок. Ну і все», – знизує плечима симпатичний та усміхнений хлопець Юрій Весельський, вдача якого цілком відповідає прізвищу. Він неймовірно схожий на сотні тисяч своїх однолітків – таких же симпатичних та усміхнених. Є тільки одна, але дуже істотна відмінність: за плечима Юрія страшні три місяці на фронті і втрачена права нога, замість якої тепер протез. «Зате подивіться, який він красивий, функціональний. Я навіть вважаю, що протезована нога красивіша за справжню, ліву», – жартує хлопець, оптимізму та життєвій стійкості якого можна тільки позаздрити. «Для мене набагато важливіше за все те, що попри будь-які обставини я зберіг оптимізм та позитивне ставлення до життя. Я завжди вважаю, що склянка все-таки напівповна, а не напівпорожня».
«Коли бахнуло, то я зрозумів, що трапилось щось серйозне», – згадує Юрій той день, коли його поранили. – Вибух долинув десь ізнизу, в мене було враження, що ми наїхали на міну, але потім мені розповіли, що це снаряд гранатомета, який потрапив у машину десь над колесом, пробив броню, пройшовся по всьому салону і вийшов навиліт. Зазвичай такого не буває, шанс, що таке може статися, один на мільйон. Отаким «щасливчиком» став я …»
Весь час, доки відстрілювались та покидали місце бою, доки бойові побратими накладали Юрію джгут, кололи знеболювальне, він не втрачав свідомості та самовладання. Не забракло мужності молодому бійцеві й тоді, коли зрозумів, що йому ампутуюсь ногу. «Ще в лікарні у Харкові мені показували якийсь знімок і казали, що там нічого страшного, злегка зламана кістка чи щось таке… Я не думав, що все там настільки серйозно, а потім вже через якийсь час сказали, що там геть все погано і доведеться ногу ампутувати. При тому, що й друга стопа також не фуричила – був пошкоджений нерв».
Нашому герою пощастило – ліву ногу лікарям вдалося врятувати. На запитання, що відчуває молода, здорова, життєрадісна людина, якій ампутували кінцівку, Юрій зізнається: «Правду кажучи, різні думки в голові роїлися… Як далі жити після цього всього? Як буде, що буде? Що я маю робити?» А ще Юрій, коли лежав у шпиталі, думав про те, що хотів би повернутися на передову. Для нас, людей, які не бачили війни, це може здатися незбагненним, але це саме так: «Я розумів, що якби отримав якесь інше поранення, яке можна вилікувати, я б обов’язково повернувся на фронт. Хоча зараз уже розумію, що вдруге мені було б набагато страшніше повернутись на лінію вогню і психологічно з цим упоратись. Тобто, я маю на увазі, що новачки уявляють собі війну зовсім не такою, як вона є насправді. Всяке прийшлося побачити… Є нюанси…»
І все ж таки Юрій знайшов у собі сили та мужність повернутися в частину. Пройшовши курс реабілітації, він повернувся до бойових товаришів. «Я зрозумів, що все важливе саме приходить у твоє життя, втручайся ти в цей процес чи ні. Скільки разів я помічав, що якщо воно потрібно, то приходить і знаходить тебе в будь-якому випадку».
Зараз Юрій займається надважливою справою: не тільки працює інструктором по військових машинах, але, пройшовши курс реабілітації сам, тепер відправляє на лікування хлопців. І не тільки відправляє, а й перевіряє, наскільки їм якісно та кваліфіковано надають допомогу. «Є у нас такий, у Львівській області, чудовий спортивний реабілітаційний центр, куди приїжджають лікуватися не тільки люди з інвалідністю, але спортсмени, які або відновлюються після змагань, або готуються до них. А в межичассі почали дбати і про групи хлопців з АТО».
«Мені прикольно суміщати такі важливі справи, як реабілітація та інструктаж. Але є в мене мрія, шалена ідея, – зізнається Юрій. – Не знаю, якими правдами, неправдами, але хочу здійснювати стрибки з парашутом. І щоб це було все-таки по-військовому, безпосередньо з військової частини, а не просто десь там пішов, найняв інструктора і з ним стрибнув. Поки що це неможливо – безліч заборон, правил, які не зрозуміло як обходити. Ну так, на військовому парашуті я все одно не зможу стрибати, бо там все-таки швидкість приземлення досить велика, я просто поламаюсь, чи на одній нозі, чи на протезі. Можливо, десь існують суперпротези для стрибків, але я їх не бачив, чесно кажучи, і в очі. Але якщо є спортивні парашути, на них можна досить м’яко приземлитися».
Юрій не хоче, щоб його вважали інвалідом: «Не треба мене сприймати якимось особливим. Я такий самий, як будь-яка інша людина. Просто нашому суспільству, звісно, до цього ще далеко. Людей з обмеженими можливостями у нас вважають неповноцінною ланкою суспільства. І це ставлення треба міняти. Над цим треба працювати, бо дуже багато людей, які думають та живуть шаблонно, а ці шаблони вже давним-давно застаріли, перейшли нам від радянських часів. І не треба мене жаліти. Мене це, як мінімум, напружує».
А ще Юрій дає пораду таким же бійцям із травмами: «Мізки треба докупи зібрати. Всі біди йдуть від голови».
«На жаль, в нашому суспільстві людей з обмеженими можливостями вважають неповноцінною ланкою. І це ганебне ставлення треба міняти».
Фото: Олександр Мордерер; Тетяна Рубльова, ард-директор студії Олександра Мордерера
.jpg)
Обкладинка блогодійного номера «Viva! Переможці». Придбати спецвипуск можна тут: https://viva.ua/viva_peremogtsi.html. Усі кошти з продажу спецвипуску «Viva! Переможці» підуть на розвиток сучасного протезування в Україні.
Соціальний мультимедійний проект "Переможці" є спільною ініціативою Телевізійної служби новин ТСН на телеканалі 1+1 та Viva! Лучший журнал о звёздах і реалізується за підтримки благодійного фонду Save Lives Together" та громадської організації pidmoga.info, а також клініки Valikhnovski medical center - clinic 311. Проект розповідає про історії бійців АТО та волонтерів, які втратили кінцівки під час подій на Сході України. Його основою стала серія фотографій відомого українського фотографа Олександра Мордерера та арт-директора Тетяни Рубльової, який демонструє, що люди з протезами – повноцінні члени суспільства, які, як і інші громадяни, є щасливими, красивими та повними сил для нового життя. В 2016 році фотовиставка буде представлена в кількох містах США та Канади. Куратор проекту - Соломія Вітвіцька, телеведуча новин ТСН на 1+1.
Viva! Лучший журнал о звёздах презентує спецвипуск про 18 дивовижних історій героїв. Всі кошти з продажу підуть на розвиток сучасного протезування в Україні.
Партнерами проекту є також телеканал UKRAINE TODAY, "Феєрія Мандрів" та Yakaboo, Romantik SPA Hotel.
Команда мультимедійного проекту VIVA! Переможці:
Іванна Слабошпицька, редактор журналу VIVA!; Соломія Вітвицька, ведуча новин ТСН, канал 1+1, волонтер; Олександр Мордерер, фотограф; Тетяна Рубльова, ард-директор студії Олександра Мордерера; Анна Гвоздяр, волонтер; Тетяна Захарченко, візажист; Віталій Панасюк, оператор, канал 1+1; Андрій Ушенко, асистент фотографа; Ірина Пилипенко, благодійний фонд SaveLives Together.
