Юрій Весельський, 21 рік, кадровий військовий, служивши за контрактом, поранень біля с. Долина Донецької області Занедбань, любити спорт та книги.
У моєї історії немає захоплюючого сюжету. Він нецікавий, але й вибуховий водночас. Мене поранило раніше, ніж сталися аеропорт, Дебальцеве та решта гучних баталій. Це ще був Слов'янськ. Все елементарно: ми каталися довкола міста, колони супроводжували, і я, як завжди, їхав перший. Отак нарвалися вночі на одну із засідок. Ну і все, – знизує плечима симпатичний та усміхнений хлопець Юрій Весельський, вдача якого цілком відповідає прізвищу. Він неймовірно схожий сотні тисяч своїх однолітків – таких самих симпатичних та усміхнених. Є тільки одна, але дуже істотна відмінність: за плечима Юрія страшні три місяці на фронті і втрачена права нога, замість якої тепер протез. «Зате подивитесь, який він красивий, функціональний. Я навіть вважаю, що протезована нога красивіша за справжню, ліву, – жартує хлопець, оптимізму та життєвої стійкості якого можна тільки позаздріти. «Для мене набагато важливіше за все те, що при будь-яких обставинах я зберіг оптимізм та позитивне ставлення до життя. Я завжди вважаю, що склянка все-таки напівповна, а не напівпорожня.
«Коли бахнуло, то я зрозумів, що трапилося щось серйозне», – згадує Юрій того дня, коли його поранили. – Вибух долинув десь ізнизу, у мене було враження, що ми наїхали на міну, але потім мені розповіли, що це снаряд гранатомета, який потрапив у машину десь над колесом, пробивши броню, пройшовся по всьому салону і вийшов навиліт. Зазвичай такого не буває, шанс, що таке може статися, один на мільйон. Отаким «щасливчиком» ставши я …»
Всю годину, доки відстрілювалися та покидали місце бою, доки бойові побратими накладали Юрію джгут, кололи знеболювальне, він не втрачав свідомості та самовладання. Не забракнуло мужності молодому бійцеві і тоді, коли зрозумів, що йому ампутую ногу. «Ще в лікарні у Харкові мені показували якийсь знімок і казали, що там нічого страшного, трохи зламана кістка чи щось таке… Я не думав, що все там так серйозно, а потім уже за якусь годину сказали, що там геть усе погано і доведеться ногу ампутувати. При тому, що й друга стопа також не фуричила – ndash; був пошкоджений нерв.
Нашому герою пощастило – Ліву ногу лікарям вдалося врятувати. На запитання, що відчуває молода, здорова, життєрадісна людина, якій ампутували кінцівку, Юрій зізнається: «Честно кажучи, різні думки в голові роїлися… Як далі жити після цього? Як буде, що буде? Що я маю робити? А ще Юрій, коли лежав у шпіталі, думав про те, що хотів би повернутися на передову. Для нас, людей, які не бачили війни, це може здатися незбагненним, але це саме так: Я розумів, що якби отримав якесь інше поранення, яке можна вилікувати, я б обов'язково повернувся на фронт. Хоча зараз уже розумію, що вдруге мені було б набагато страшніше повернутись на лінію вогню і психологічно з цим упоратися. Тобто я маю на увазі, що новачки представляють собі війну зовсім не такою, як вона є насправді. Будь-яке довелося побачити… Є нюанси…»
І все ж таки Юрій знайшов у собі силу та мужність повернутися в частину. Пройшовши курс реабілітації, він повернувся до бойових товаришів. «Я зрозумів, що все важливе саме приходити у твоє життя, втручайся ти в цей процес чи ні. Скільки разів я помічав, що якщо воно потрібно, то приходити і знаходити тобі в будь-якому випадку.
Зараз Юрій займається надважливою справою: не тільки працює інструктором з військових машин, але, пройшовши курс реабілітації сам, тепер відправляє на лікування хлопців. І не тільки відправляє, а й перевіряє, наскільки їм якісно та кваліфіковано надають допомогу. «Є у нас такий, у Львівській області, чудовий спортивний реабілітаційний центр, куди приїжджають лікуватися не тільки люди з інвалідністю, але спортсмени, які або відновлюються після змагань, або готуються до них. А в міжчассі почали дбати і про групи хлопців з АТО.
«Мені прикольно суміщати такі важливі справи, як реабілітація та інструктаж. Але є у мене мрія, шалена ідея, – зізнається Юрій. – Не знаю, якими правдами, неправдами, але хочу здійснювати стрибки з парашютом. І щоб це було все-таки по-військовому, безпосередньо з військової частини, а не просто десь там пішов, найнявши інструктора і з ним стрибнув. Поки що це неможливо – безліч заборон, правил, які не зрозуміло як обходити. Ну так, на військовому парашуті я все одно не зможу стрибати, бо там таки швидкість приземлення досить велика, я просто зламаюся, чи на одній нозі, чи на протезі. Можливо, десь є суперпротези для стрибків, але я їх не бачив, чесно кажучи, і в очі. Але якщо є спортивні парашюти, на них можна досить м'яко приземлитися.
Юрій не хоче, щоб його вважали інвалідом: «Не треба мене сприймати якимось особливим. Я такий самий, як будь-яка інша людина. Просто нашому суспільству, звісно, ще далеко. Людей з обмеженими можливостями у нас вважають неповноцінним ланкою суспільства. І це ставлення треба змінювати. Над цим треба працювати, бо дуже багато людей, які думають та живуть шаблонно, а ці шаблони вже давним-давно застаріли, перейшли нам від радянських годин. І не треба мене жаліти. Мене це, як мінімум, напружує.
А ще Юрій дає пораду таким же бійцям із травмами: «Мізки треба докупи зібрати. Всі біди йдуть від голови.
«На жаль, у нашому суспільстві людей з обмеженими можливостями вважають неповноцінним ланкою. І це погане ставлення треба міняти.
Фото: Олександр Мордерер; Тетяна Рубльова, ард-директор студії Олександра Мордерера
.jpg)
Обкладинка блогодійного номера «Viva! Переможці. Купити спецвипуск можна тут: https://viva.ua/viva_peremogtsi.html. Усі кошти з продажу спецвипуску «Viva! Переможці» підуть на розвиток сучасного протезування в Україні.
Соціальний мультимедійний проект "Переможці" є спільною ініціативою Телевізійної служби новин ТСН на телеканалі 1+1 та < a href="https://mail.edipresse.ua/owa/redir.aspx?C=cfo1h6YpXUeey30DhtP1UVAckyL0MdMIeZUsIU7_z3QMuUWddeJsJOWxhYrRxottZeC495GLhEY.&www IVA.VIVA%2f" target= "_blank" rel="noopener">Viva! Найкращий журнал про зірки і реалізується за підтримки благодійного фонду Save Lives Together" та громадської організації , а також клініки Valikhnovski medical center - clinic 311 Проект розповідає про історію бійців АТО та волонтерів, які втратили кінцівки під час подій на Сході України. , який демонструє, що люди з протезами – ndash; повноцінні члени суспільства, які, як і інші громадяни, є щасливими, гарними та повними сил для нової життя. У 2016 році фотовиставка буде представлена у кількох містах США та Канади. Куратор проекту - Соломія Вітвіцька, телеведуча новин f%2fwww.facebook.com%2ftsn .ua%2f" target="_blank" rel="noopener">ТСН на 1+1.
презентує спецвипуск для 18 дивовижних історій героїв. Всі кошти з продажу підуть на розвиток сучасного протезування в Україні.
Партнерами проекту є також телеканал UKRAINE TODAY, "Феєрія Мандрів"< /a> та Yakaboo, Romantik SPA Hotel.
Команда мультимедійного проекту VIVA! Переможці:
Іванна Слабошпіцька, редактор журналу VIVA!; Соломія Вітвицька, ведуча новин ТСН, канал 1+1, волонтер; Олександр Мордерер, фотограф; Тетяна Рубльова, ард-директор студії Олександра Мордерера; Ганна Гвоздяр, волонтер; Тетяна Захарченко, візажист; Віталій Панасюк, оператор, канал 1+1; Андрій Ушенко, помічник фотографа; Ірина Пилипенко, благодійний фонд SaveLives Together.
