Після 24 лютого вони змінили смокінги на піксель, мікрофон на автомат, знімальний майданчик на бліндаж і почали захищати нашу країну. Це телеведучі, музиканти, актори, що стали військовими. У кожного своя історія, та мотивація одна на всіх – наша перемога.
У спецпроєкті «Stories з війни» – про будні в зонах бойових дій, страхи та виклики, віру в завтра з уст тих, кого звикли бачити на телеекранах та за ким слідкуємо в соцмережах.
Серія інтерв’ю виходить на підтримку слушної кампанію «Чуєш? Плюс. Плюс» громадської організації «Відчуй». Це реабілітація військових із травмами органів слуху та запобігання таким ушкодженням. Зірковий медіабренд Viva! долучився до важливої ініціативи, адже хороший слух – ще одна суперзброя наших військових і його неодмінно потрібно зберегти для мирного життя, щоб наші захисники та захисниці могли чути й відчувати на повну кожен свій день після нашої перемоги.
Дізнатися більше та записатися на консультацію, а також долучитися до фандрейзингу на придбання індивідуальних фільтрів захисту органів слуху українських військових у межах слушної кампанії «Чуєш? Плюс. Плюс» можна тут. Громадська організація «Відчуй» з 2011 року системно займається реабілітацією, допомогою, соціалізацією, реалізацією прав дітей і дорослих із порушеннями слуху та їхніх родин, а також плекає культуру турботи про власний слух.
— Пам’ятаєш, яке бажання загадав у новорічну ніч? Про що воно було?
Чесно скажу, не загадував ніяких бажань. Щоб не було русні – то так, інфантильні вислови. Було не до бажань. Просто ставили плани та планки і продовжували працювати. Розуміємо конкретні цілі на цей рік, які завдання в пріоритеті. Це стратегічні і тактичні наміри. Наразі просто робимо. Вперто беремо і рухаємося до нашої перемоги.
— Яким був твій головний мотив змінити кежуал на піксель?
Мій головний мотив – це війна. 24 лютого, як тільки усвідомив, що відбулося – почав шукати, чим можу бути корисним. Тож вже 25 числа став воїном ЗСУ. Створив свій батальйон, групу психологічної підтримки, зібрав команду та запустив роботу. Проєкт почав працювати. І я зрозумів, що й без мене ця спільнота буде функціонувати. Тому потім з чистою совістю пішов до Збройних сил України.
— Розкажи, де ти зараз? Хто поруч?
Зараз я під Пісками, на Донеччині, в 59-ій бригаді. Служу тут. Виконую різні завдання. Поруч, окрім побратимів зі служби, моя команда «Культурного десанту». Це наша банда, з якою ми рухаємось з початку червня. Потроху з’являються нові члени колективу, нові бійці – «культурні десантники». Тож ми беремо нові й нові зони відповідальності та сумлінно їх ведемо. Регулярно даємо концерти в деокупованих містах, зокрема в лікарнях та бомбосховищах, підтримуємо військових.
— Як проводите вільний від завдань час? Це сон, TikTok, гітара, просто тиша?
Напевно, це сон, бо вільного часу дуже мало. І навіть коли ти активно не робиш якихось дій, безпосередньо у контакті, то ти маєш продумувати і плани, і стратегію. Є багато питань, які варто аналізувати наодинці. Тому, дійсно, сон, якого, до речі, катастрофічно не вистачає.
— З якими звуками в тебе асоціюється війна? Чи правда, що військові на слух розрізняють, що саме і куди летить?
Війна асоціюється зі звуковим хаосом. Дуже гучні звуки йдуть звідусіль. Найцікавіше, ці шуми ти не завжди сприймаєш вухами. Звук – це вібрація, тому є такі, які сприймаються тілом. Такий шумовий фон на постійній основі негативно впливає й на весь організм зокрема. На систему травлення і кровообігу, серцево-судинну, ендокринну, нервову системи. І те, що громадська організація «Відчуй» запустила кампанію з запобігання травм органів слуху військових – дуже потрібно й актуально. Без додаткового спецзахисту витримувати таке навантаження звуком неможливо. Рішення, яке пропонує «Відчуй» – тактичні індивідуальні фільтри. Ми їх вже використовуємо. Для тих, хто працює в аномальних звукових умовах – то обов’язкова річ.
— Ти разом із побратимами щодня ризикуєте здоров'ям, життям. Які твої топ-3 правила на фронті, щоб убезпечити себе наскільки це можливо?
Правило номер один – це дисципліна. Немає дисципліни – немає структури, порядку і довіри. Там, де дисципліна відсутня, одразу все руйнується. Бо тут світ жорстокий та чіткий. І тут діють певні правила. Їх потрібно дотримуватись. Друге – сон. Коли мозок втомлений, то приймає не зовсім чіткі рішення. Тому, за можливості, потрібно спати. Третє – мріяти. Треба працювати уявою, бо вона розминає мозок. Якщо про сон ми кажемо як про фізичну перезарядку, то уява допомагає розширити діапазон своїх можливостей.
Креативність допомагає ефективно воювати у війні, в якій у ворога перевага в кількості, десь в озброєнні. Рятує креативний підхід та дисципліна.
— Що особисто для тебе є точкою опори сьогодні? Продовжувати служити, займатися музикою, тримати культурний фронт?
Для мене – країна. Я вірю в Україну. Я вірю у її майбутнє. Я вірю у її теперішнє, яке змінює минуле. Війна є дуже сильним символом відокремлення від росії. Це, напевно, становлення нашої незалежності на всіх рівнях. Я вірю в незалежну Україну. І ця віра допомагає мені. Я вірю, що Бог поруч з нами. Я вірю, що справедливість та добро на нашому боці. Ця віра і розуміння, що в цій системі координат я – людина, яка бореться за справедливість, за світло, за майбутнє своєї країни й всього світу, дають сили триматися.
А ще я займаюсь музикою. Це теж своєрідна психотерапія. Ми створюємо контент, який має піднімати бойовий дух, настрій. А ще для нас важлива ментальна деокупація. За допомогою культурних інструментів працюємо з мотивацією, з цінностями, з розумінням, за що і навіщо, з ідеологією. Наш фронт – культурно-ідеологічний.
— Знаємо, що ти вивчаєш аналітичну психологію. Про що це? Як ці знання допомагають на фронті?
Зараз моє навчання знаходиться на паузі. Насправді дуже складно і вчитися, і воювати водночас. Аналітична психологія – додаткове знання, яке допомагає бути більш гнучким і використовувати більшу кількість інструментів. Це особливо допомагає в стресових ситуаціях. Окрім аналітичної психології, я вивчав різні психологічні технології й напрямки. Сам був на терапії і довго практикував. Ми навіть зараз офіцерів морально-психологічного забезпечення тренуємо і привозимо до них крутих викладачів. Це підвищує їхню кваліфікацію та ефективність.
— Зараз у багатьох цивільних дилема, як правильно підтримувати військових, що доречно говорити, що є табу. Поділись, будь ласка, кількома порадами від себе.
У нас армія не типова. Здебільшого це добровольці, воїни, які прийшли з ідеєю. Тому всі дуже різні. В одному окопі може сидіти й успішний бізнесмен, і хлопець із села, котрий все життя в принципі не виїжджав звідти, і музикант. Для кожного буде підходити різна тема. Найкращий, мені здається, спосіб – слухати. Слухати та запитувати: «Про що ти хотів би поговорити?», «Як я зараз можу полегшити твій стан, допомогти тобі, підтримати тебе?». І кожна людина вже буде відповідати, що потрібно саме їй.
— Скажи, війна тебе емоційно загартувала чи, навпаки, зробила більш вразливим?
У війні два кольори: чорний і білий. Є свій, а є чужий. Немає перехідних моментів. Мислення бінарне. Воно працює так: ворог – свій, зло – добро. Без відтінків. Тому, звісно, це емоційне загартування. Ти стаєш більш жорстким, безкомпромісним, наполегливим, беземоційним. Водночас у нашої психіки є закон збереження енергії – нічого не може дітися кудись безслідно і десь з’явитися з нічого. Тож десь ти загартувався, а десь всередині може з'явитися додаткова вразливість чи чутливість. І вона потрібна для того, щоб працювати безпосередньо в контакті з підрозділами, з хлопцями, з відказниками, з тими, хто повернувся з бою і отримав травми, з тими, хто готується до бою. Це дає можливість зчитувати внутрішні стани. Це корисно для керування своїм підрозділом та виконання завдання від командира. Та, щоб бути ефективним в армійській структурі, емоції потрібно відкладати в бік. Не час для особистих переживань. Проживемо їх після нашої перемоги.
— Що найперше потрібно буде нашим захисникам та захисницям після перемоги, щоб повернутися до мирного життя, на твою думку?
Найперше – відпочити. Коли перебуваєш тут, у тебе постійно є емоційні збої. Так працюють різноманітні гормони. Все це трохи змінює твій організм, твою психіку, яка адаптується до бойових дій. Але вона стає не дуже зручною для мирного життя. Тому всім нам потрібно буде відпочити, аби з’явилися сили далі працювати. А потім – справа за «Культурним десантом» та проєктами фізичної й психологічної реабілітації.
Фото: особистий архів Колі Сєрги
