24 лютого стало справжнім жахом для всіх українців. В інтерв'ю Viva.ua Аіда Ніколайчук (AIDA) згадала свій ранок того дня, розповіла про життя під час війни та вихід синглу, весь дохід від прослуховування якого піде на допомогу ЗСУ.
— Аідо, як для вас почалася війна?
Напередодні я відчувала, що щось недобре коїться, але вірити відмовлялася. Зранку 24 лютого о 5:25 я прокинулася від звуків вибуху. Спочатку один раз, а потім ще один чи два рази. Сумнівів не було, хоча я ніколи до цього не чула, як починається війна. Відкрила новини й почала шукати. Знайшла одне чи два посилання, здається, на російські сайти, де було сказано, що путін оголосив початок «спецоперації». Я розплакалася. Очі та вуха знали, що війна почалася, а в душі я не могла прийняти цей факт. На жаль, я передбачила війну ще в 2014-му, коли у нас був Майдан, а до Криму зайшли «зелені чоловічки». Тоді я сказала своєму директору: «Поки люди тут на Майдані, Крим у нас віджимають. Сподіваюся, це не війна». На жаль, слідом почалася війна на Донбасі, а сьогодні росія знищує кожен куточок моєї країни.
— З початку війни дуже багато українців виїхало за межі країни, але ви вирішили залишитись і продовжуєте жити у Києві. Чому ухвалили таке рішення?
Чесно кажучи, можливо, я б теж на якийсь час поїхала до Європи, як і багато жінок. Тим більше там, де я живу, було дуже небезпечно, коли почалася війна, адже я живу під Києвом. Можливо, перебуваючи за кордоном, я була б кориснішою для своєї країни, ніж сидячи в підвалі на батьківщині. Але в мене дорослий син і, як будь-яка мати, залишити його я не могла, тому ми вирішили поїхати до села на Київщині до моєї близької подруги. Знаю, що це був не найбезпечніший вибір, там були чутні залпи, літали винищувачі, військові гелікоптери, але там мені було спокійніше в колі рідної мені родини подруги. А коли наші військові витіснили росіян з Київської області, ми повернулися додому.
— Які були для вас ці три з половиною місяці війни?
Спочатку був ступор, потім неприйняття реальності, потім уже з кожним днем легшало, але частково. Ми живемо у підвішеному стані.
Кожну повітряну тривогу я готуюся подумки, що ми можемо бути наступними. Правил тривоги, до речі, дотримуємося. Бункера в нас немає, підвали — це братська могила, тому дотримуємося правила «двох стін». Це дуже виснажує. Режим збитий від частих нічних тривог, але ми тримаємось.
— За цей страшний час ви вже випустили дві пісні: у квітні — «Наодині» і зовсім недавно порадували слухачів новим релізом «Нікотін». Як знайшли у собі сили для творчості?
Ці пісні ми записали ще до війни. Але спочатку і справді не було ні сил, ні бажання, та й недоречно. 4 березня у мене мала вийти перша частина мого дебютного альбому, але ми з командою вирішили зняти реліз, тоді нам усім було не до музики. А зараз, незважаючи на цю жахливу війну, треба жити далі. Людям треба знайти у собі сили жити. Намагатися знаходити моменти для радості та радіти так, як це було до 24 лютого. Після війни Україні потрібні будуть здорові та сильні люди, щоб наша країна стала ще кращою та сильнішою, ніж раніше!
Одна з головних речей, що я можу і вмію — це робити і випускати музику та сподіватися, що вона хоч трохи допомагає людям відволіктися й порадіти. Саме тому я вирішила не випускати пісні на військово-патріотичні теми, цього вже більш ніж достатньо. Я не хочу своєю творчістю знову занурювати людей у жахи, які їм, на жаль, довелося пережити. Навпаки, хочу хоч на мить відвернути їхню відмінність від нашої страшної нової реальності. А кошти, отримані від прослуховування моєї музики, я передаю нашим героям та захисникам ЗСУ, щоб перемога України настала якнайшвидше.
Слухайте пісню та цим самим допомагайте нашим захисникам:
Фото: особистий архів Аіди Ніколайчук, пресслужба
