— Зараз практично всі публічні люди активно зайнялись волонтерством. Ти створив власний Телеграм-канал для допомоги тим, хто цього потребує. Розкажи більше, чим саме ви займаєтесь.
У перший день війни я отримав просто тисячі запитів в Інстаграм з проханням допомогти, тому вирішив створити Телеграм-канал, де можна ефективно налагодити комунікацію між людьми, які потребують допомоги, і тими, хто готовий її надати. У нас є кілька напрямів діяльності. Перший – це координація. Наприклад, переселенці знаходяться у Львові. І там у мене є знайомі, які швидше зможуть їм допомогти або щось привезти. Другий напрям – фінанси. Ми збираємо кошти на автомобілі, амуніцію для бійців, для допомоги людям, які тікають від війни.
Третій – це коли люди самі можуть скоординуватися. Наприклад, днями був запит на дитячий візочок для родини, яка виїхала з Маріуполя в Київську область. І ті, хто знаходились поруч і мали візок, змогли його передати. Таких ситуацій дуже багато, і все це потрібно координувати. Для цього в мене вже є невеличкий штаб. Це волонтери, які самі зголосилися допомагати і роблять це абсолютно безкоштовно. Мене це, звичайно, дуже тішить.
— Якими були найбільші виклики у волонтерстві для тебе за час війни?
У перші два тижні війни найбільшою проблемою стало те, що не було чіткої координації. Всі хотіли допомагати, багато хто потребував допомоги, але коли доходило до справи, люди або зникали, або з’являлись якісь шахраї. Важко було перевірити, чи людина дійсно потребує допомоги, знайти перевірених людей у різних регіонах. Налагодити всю цю волонтерську систему – це, мабуть, найскладніше.
— Твоя дружина Христина також активно волонтерить. Ви з нею координуєте роботу? Чи у вас різні напрямки діяльності?
Христина зараз в Ужгороді, у неї там свій міні-волонтерський штаб, який вона сама координує через свою сторінку в Інстаграм. Нещодавно вона також створила Телеграм-канал, який активно працює на допомогу. Загалом вона сама все формує, складає, надсилає. Якщо є необхідність фінансової допомоги, то ми разом з родинного бюджету можемо її надіслати.
— Христина в Ужгороді, а ти повернувся до Києва. Не вважаєш, що ще зарано повертатися?
Христина в Ужгороді, бо я вважаю, що родина має бути в безпеці. Та і в принципі роботи тут немає. А в Ужгороді у неї вже штаб, налагоджена вся інфраструктура, тому поки нехай ще побуде там.
Я в Києві вже давно. Так, тут ще не зовсім безпечно, але ми всі працюємо на своїх місцях. Нещодавно з каналом «Україна» запустили стендап-шоу «ДжонсоНьюз», в якому розказуємо про актуальні новини, доносимо всьому світу і самим собі, що ми – нереально крута нація, яка не зламається під обстрілами, а обов’язково вистоїть і переможе. Бо ми – справжні супергерої!
— Мабуть, зіткнулись із труднощами, запускаючи нове шоу під час війни?
Найскладніше було зібрати тут команду. Бо деякі члени команди в Україні, деякі за кордоном. Канал надав свій майданчик (ми знімаємо в студії), моніторить, коригує, але я вдячний, що дали мені можливість з акторської точки зору підходити до cтворення контенту. Запрошую всіх підписуватись на канал «ДжонсоНьюз» на Youtube.
— Як зараз виглядає твій день у Києві?
Оскільки більшість часу приділяю волонтерству, тому в мене все похапцем. Іноді встигаю поснідати, іноді ні. Записи програми на студії, кудись поїхати, щось забрати. Ось зараз везу гуманітарну допомогу у Львів.
Ще на початку війни я долучився до добровольчого формування Ужгородської поліції, яке займається патрулюванням міста і забезпеченням порядку. У перший місяць-півтора війни ходив на чергування набагато інтенсивніше – через день, а зараз – коли вдається, тому що постійно в роботі. Так, роботи багато, але нічого. Закінчиться війна – і будемо святкувати, відпочивати. А зараз робимо все можливе заради перемоги.
— А як ваш будинок під Києвом? Не постраждав?
Будинок, слава Богу, стоїть, чекає нас. Та сторона вціліла, не була обстріляна орками. Але що буде далі з ним, чи не скоригує війна наші плани на нього, ми поки не знаємо…
— Взагалі які плани ви з Христиною будуєте на майбутнє? Не боїтеся мріяти в такі складні часи?
Мрії – це те, що зараз дає змогу триматись. По планах – День ПЕРЕМОГИ нашої України, а там далі все буде! Я дуже щасливий, що в такий важкий для нас час всі українці згуртувалися, і кожен, як може, робить все для того, щоб наблизити нашу перемогу. Мій брат у Франції і сестра у Данії також допомагають. Сестра працює там у міській організації, яка займається координацією переселенців з України. Допомагає людям з Маріуполя, Харкова, Києва, завдяки тому, що говорить українською мовою, вона там і за перекладача, і за маму, і за старшу сестру.
Звичайно, ми всі дуже хочемо і очікуємо на перемогу якнайшвидше. Але розуміємо, що важливо робити свій внесок у неї тут і зараз. Намагаємось не загадувати якісь дати. Одне знаю точно: ми обов’язково переможемо, у цьому немає жодних сумнівів.
Фото: соцмережі, особистий архів Володимира Остапчука
