Оксана Нежальська. 43 роки. До війни – вчителька молодших класів. Отримала поранення, допомагаючи нашим військовим в зоні АТО поблизу м. Антрацит Луганської області. Хобі: водіння машини, в’язання спицями.
Той день Оксана не любить згадувати. Але факт залишається фактом: на залізничному переїзді підірвалась на протитанковій міні автівка з жінками-волонтерами, які розвозили продукти й ліки у віддалені селища, – там на них чекали літні люди, самотні бабусі й дідусі. Водія ударною хвилею викинуло зовні крізь ловобе скло, і саме це врятувало йому життя, а Оксані з подругою пошматувало ноги, власне кажучи, відірвало геть. Удар міни прийшовся саме туди, де сиділи жінки… Як дізналась потім Оксана, подруга загинула на місці одразу, а вона, на щастя, вижила. Щоправда, до свідомості прийшла на п’яту добу , а невдовзі довідалась найжахливіше для себе: ліву ногу відірвало осколком зовсім, а кістки правої разом зі ступнею були пошматовані вщерть. «Взагалі, отямившись, я й гадки не мала, що лежу тут, у палаті, без ніг… а все через той фантомний біль – бо в голові ноги є, вони тут… осьдечки, під ковдрою… Он, як печуть, болять, як викручують... І навіть потім довго не в силі була вимовити чужі для себе слова – «підірвалась на міні», ніби йшлося зовсім не про мене… та й взагалі ніби те, про що говорять, трапилось десь там, з кимось, але зовсім не зі мною… А що справді то саме я і що це лихо спіткало саме мене – ні, то нісенітниця, таке просто неможливо», – каже Оксана. Згодом вона навчилась з цим жити – з думкою про те, що без ніг скрізь по світу є безліч людей, однак, якось вони собі живуть. Тож і вона дасть собі раду. Головне – бажання і воля, як вчила сумлінно сама Оксана своїх першачків … тоді, ще у мирному житті. Тож відтепер починає життя спочатку, з нуля. І найперше – вчиться ходити на протезах.
Здавалося б, ну що це, – перші кроки?.. Чи абстрактні, уявні, чи на протезах… Та саме вони найважчі з усіх! «Кожен твій крок дається тобі так тяжко, неймовірними зусиллями, але ти концентруєш усі свої відчуття в голові і мусиш іти попри все», – згадує Оксана. – «Собі сказала: я точно ходитиму! До речі, мій реабілітолог теж сприяв моєму швидкому одужанню, а ще більше внутрішньому відродженню. Як? Він сказав, наче одрубав: «Моя допомога – тільки п’ята частка з усього лікування по відновленню, решта залежить цілком від тебе. І запам’ятай, головне – це мотивація, ось що для тебе рушійна сила – гори знесе!» Оксана усміхається, згадуючи свої перші виснажливі заняття з реабілітації. Чого тільки не довелося почути на свою адресу від сердитого лікаря зі Львова! А якось йому терпець увірвався:
«…Все, на візок і геть звідси! Навіщо прийшла? Я казав, приходь рівно о дев’ятій нуль-нуль? І ти маєш прийти до тренажерного залу рівно о дев’ятій! Скільки витратиш часу, щоб сюди дійти, мене не обходить – півгодини, година, дві, три…» А я у відповідь, як школярка: «Це в останнє, коли запізнилась, і даю слово – ходитиму ногами!» «Своє нове життя я не хотіла пов’язувати з візочком. Нізащо! Ну, звісно, візочком легше пересуватися, але тільки там, де для цього створені всі можливості – пандуси, ліфти, а на вулиці – тротуари без бордюрів… А взагалі з власного досвіду я переконалась: візок добре, але то пастка, бо, по-перше, це постійна залежність від когось чи чогось, а по-друге, присипляє волю і позбавляє бажання змінювати своє життя на краще, а саме: навчитись ходити на протезах».
Якби рік тому, коли сталась трагедія, Оксані сказали, що вона, зіпнувшись на протези, стане завзятим мандрівником, відкриє для себе чарівні куточки Австрії та Словаччини, що знову, як колись, сяде за кермо автівки, здійснить численні подорожі літаком, що підніметься у гори та плаватиме по Дніпру на катері, вона б щиро здивувалась. Невже?.. Оксані й раніше, до військових подій на Сході, важко було всидіти вдома, а тепер ще більше додалось сил та віри у власну спроможність. Особливо ця віра зросла після оздоровчого табору в Карпатах. Це табір саме для таких, як Оксана, – людей працездатного віку, мирних і військових, що втратили кінцівки. Власне, там не лікували, а просто небайдужі люди організували такий собі зелений туризм. Враження були настільки приголомшливими, що й самій закортіло започаткувати власну справу й займатись туризмом для людей з обмеженими можливостями. «Той, хто сам добре знає про потреби інвалідів на візку, здатен якнайкраще організувати для них відпочинок, і все, що з ним пов’язано», – говорить Оксана. – Потрібні лише певні знання з цієї галузі й, звісно, гроші. А ще на додачу – переконливі слова для чиновників-бюрократів у кабінетах, аби довести, що ми понад усе прагнемо реалізувати себе, бути потрібними для суспільства, приносити користь. А я особисто, опановуючи нову для себе справу, хочу врешті-решт зламати песимістичний стереотип, що, мовляв, якщо ти інвалід, то це вирок – сиди в чотирьох стінах. Не ті часи… все суттєво змінилось. Так, нам потрібна підтримка від суспільства, але водночас – і рівні можливості, а не жалість. І я впевнена: все у нас вийде, тільки б вистачило сил і наснаги. Адже двері, в які не постукаєш, самі не відчиняться. У цьому я переконалась на власному досвіді».
Фото: Олександр Мордерер; Тетяна Рубльова, ард-директор студії Олександра Мордерера
.jpg)
Обкладинка блогодійного номера «Viva! Переможці». Придбати спецвипуск можна тут: https://viva.ua/viva_peremogtsi.html. Усі кошти з продажу спецвипуску «Viva! Переможці» підуть на розвиток сучасного протезування в Україні.
Соціальний мультимедійний проект "Переможці" є спільною ініціативою Телевізійної служби новин ТСН на телеканалі 1+1 та Viva! Лучший журнал о звёздах і реалізується за підтримки благодійного фонду Save Lives Together" та громадської організації pidmoga.info, а також клініки Valikhnovski medical center - clinic 311. Проект розповідає про історії бійців АТО та волонтерів, які втратили кінцівки під час подій на Сході України. Його основою стала серія фотографій відомого українського фотографа Олександра Мордерера та арт-директора Тетяни Рубльової, який демонструє, що люди з протезами – повноцінні члени суспільства, які, як і інші громадяни, є щасливими, красивими та повними сил для нового життя. В 2016 році фотовиставка буде представлена в кількох містах США та Канади. Куратор проекту - Соломія Вітвіцька, телеведуча новин ТСН на 1+1.
Viva! Лучший журнал о звёздах презентує спецвипуск про 18 дивовижних історій героїв. Всі кошти з продажу підуть на розвиток сучасного протезування в Україні.
Партнерами проекту є також телеканал UKRAINE TODAY, "Феєрія Мандрів" та Yakaboo, Romantik SPA Hotel.
Команда мультимедійного проекту VIVA! Переможці:
Іванна Слабошпицька, редактор журналу VIVA!; Соломія Вітвицька, ведуча новин ТСН, канал 1+1, волонтер; Олександр Мордерер, фотограф; Тетяна Рубльова, ард-директор студії Олександра Мордерера; Анна Гвоздяр, волонтер; Тетяна Захарченко, візажист; Віталій Панасюк, оператор, канал 1+1; Андрій Ушенко, асистент фотографа; Ірина Пилипенко, благодійний фонд SaveLives Together.
