Нещодавно стало відомо, що Влад Дарвін увійшов до сотні зіркових суддів нового телешоу «Співають всі», над створенням якого працює канал «Україна». За лаштунками зйомок ми поговорили з артистом про його участь у проєкті, а також дізналися про враження від батьківства.
— Коли вам запропонували взяти участь у шоу «Співають всі» в якості члена журі, чи знали ви, куди йдете та що саме треба робити?
Я колись бачив схоже шоу в різних країнах. Воно дуже масштабне, і цікаво, як саме буде проходити в українській версії, тому що наші продюсери завжди вносять свої фішки, яких немає в світі. Тим більше я знаю, що український телевізійний продакшн дуже сильний, і ми перші в багатьох форматах, зокрема в форматі талант-шоу.
— Ви також були учасником талант-шоу і розумієте всі ці емоції, переживання. Що б могли порадити іншим?
Насолоджуйтеся кожним моментом, адже ми тут для того, щоб веселитися та розважати країну. Зараз такий час, коли мало гарних новин, і кожна така новина на вагу золота. Тому нам потрібно зібратися та показати, що ми можемо гарно проводити разом час, слухати пісні і згадувати світові шедеври. Нам потрібно більше співати, адже наш народ має прекрасний голос.
— Ви останнім часом були ньюсмейкером. Хочемо привітати вас з прекрасною новиною — народженням сина. Це чудово, що ви стали татом. Які відчуття?
Відчуття нереальні. Я взагалі втратив відчуття гравітації, тому що кожного ранку, прокидаючись, бачу перед собою свою копію, але набагато досконалішу. Намагаюсь максимально проводити час зі своєю родиною. Син мене надихнув написати пісню «Без умов». Нещодавно я презентував відеокліп — це присвята, лист у майбутнє, і мені здається, що це одна з найголовніших моїх робіт за життя.
— Ви приховували вагітність. Це було свідоме рішення? Чи дружина не хотіла афішувати?
Наша сім‘я в першу чергу приховувала вагітність дружини для того, щоб зробити максимально комфортним її період вагітності, для того, щоб вона могла присвятити себе новим відчуттям. Вона в мене дуже чутлива жінка. Вона мене надихає.
Вона моя королева, і тому я хочу, щоб вона завжди була в безпеці.
— Як проходила вагітність Христини?
Ви знаєте, все пройшло легко. Самі пологи були складними. Я був присутнім і тепер розумію, яка це важка праця — народжувати дітей. Хочу висловити свою повагу всім жінкам, що народжують дітей. Це велика праця, це внесок у наше суспільство. Не лише в життя батьків, а й в усьому суспільстві. І я пишаюся своєю дружиною, тому що вона пройшла велику кількість випробувань. Але я щасливий, що був поряд з нею.
— Це було ваше спільне рішення про партнерські пологи? Хто наполягав — ви чи дружина?
Це було однозначно наше спільне рішення. Я глибоко впевнений, що кожен чоловік має бути присутнім на пологах своєї дружини. Для того, щоб зрозуміти, яка напруга виникає під час пологів, які відчуття жінки. І головне — ви маєте побачити, як дитина бореться за своє життя, бо ця боротьба варта всього твого життя.
— Ви обрали для дитини досить незвичне ім‘я — Рональд. Чому саме його? І скільки всього було варіантів?
Варіантів було дуже багато, близько 20-ти. В останній момент мені чомусь побачилося ім‘я на букву Р. Я багато думав, яке це буде ім‘я, і нарешті знайшов ім‘я Рональд. Воно починається з дуже пробивної дзвінкої Р та закінчується на дуже тверду літеру Д. Мені здається, з таким ім‘ям людина не може не мати сильного характеру. Вона буде допомагати по життю і проходити крізь випробування, міцно стояти на ногах. Ім‘я має багато варіацій, в тому числі в слов‘янській культурі, але є міжнародною версією. Я хочу, щоб моя дитина долала кордони, межі, мандрувала світом, об‘єднувала людей з різних куточків країн. Звісно, щоб вона не забувала свої корені, тому я залишив для неї своє власне прізвище. Моє рідне прізвище — Приходько.
— Зараз популярні інтернаціональні імена. А чи не думали ви над нашим українським ім‘ям?
Зараз з‘явилася нова хвиля — поєднувати сучасні, міжнародні імена з українськими прізвищами. Кожна родина обирає самостійно, як вона відчуває. Можливо, моя наступна дитина матиме українське автентичне ім‘я. Ніхто цього не заперечував. У кожної дитини свій шлях. Як батько та мати відчують цей шлях — так воно й буде. Тому я хочу сказати, що немає ніяких меж. Треба робити так, як каже наше серце. Я відчув, що моїй дитині потрібне таке ім‘я.
— Ви кажете «наступна дитина». Вже задумуєтесь?
Обов‘язково. Ви ж знаєте, яка демографічна ситуація в Україні. У нас зараз кількість смертей перевищує кількість народжуваності. А це означає, що зовсім скоро нас буде 30 мільйонів. Ця цифра поки що здається нереальною, але коли буде перепис населення, ми будемо дуже вражені тим, скільки нас мало залишилося. Тому я вважаю, що це наш обов‘язок. Якщо у тебе є родина, якщо у тебе все ще є сили вкладати в суспільство, не лише в свою родину, а й в суспільство. Нам потрібні діти, нам потрібні світлі голови, нам потрібні чисті душі, які будуть підіймати націю. Якщо ми не будемо народжувати дітей, то нас просто одного дня не стане.
— Скільки плануєте ще народити? Яка ваша мета?
Я поки що обговорюю з родиною другу дитину, а далі — як Бог дасть, тому що організм жінки тонкого налаштування. Жінці потрібен час на відновлення, і багато чого залежить саме від жінки, від її бажання. Я не проти народжувати декілька років.
— А дружина якої думки?
Дуже хоче. Вона знайшла в собі новий ресурс — такий, якого вона ще не відчувала. До неї приходять творчі ідеї. Ви розумієте, що взагалі батьківство бере стільки ресурсів, які не доступні тим людям, що не стали батьками. Це не означає, що треба ставати батьками якомога швидше. Це має бути усвідомлене рішення. Наше рішення було дуже усвідомленим. Ми стали батьками.
По-перше, мені 35. Дружина майже мого віку. Досить пізно. І це була для нас омріяна вагітність, омріяна дитина.
— Як будете виховувати сина? Як вважаєте, треба хвалити дитину повсякчас чи дозовано?
Обов‘язково треба хвалити дитину та заохочувати. Особливо перші п‘ять років життя, тому що у цей період дитина формує базову довіру, а заохочення, мотивація, похвала — все те, що дає крила для кожної дитини. Потім це виллється в її впевненість, активну позицію, бажання спілкуватися з людьми. Тому тільки так і ніяк інакше.
— А у вашому дитинстві вас часто хвалили?
На жаль, мені часто доводилося слухати від батьків, особливо від батька, слова докори. Він дуже хотів, щоб я був найкращим, відмінником, щоб отримав золоту медаль у школі будь-якою ціною. І я її отримав! Хотів, щоб я вступив до найкращого вузу України. І я вступив. Щоб я вчився на бюджеті. І я вчився на бюджеті. Але зараз розумію, що такий шлях не завжди правильний. Дітям потрібна свобода. Ми маємо розвивати в них внутрішній компас, який буде вести по життю, тому критика нас забиває, сковує. Дітям потрібне повітря, так само як всім людям потрібне повітря.
— Половина літа вже минула, чи встигли ви кудись з’їздити?
У нас вже була одна подорож з дитиною до наших друзів з Житомира. До речі, хочу похвалити Житомирську область, вона дуже туристична. Там красиві місця, гарні пам‘ятки. Там є чарівне озеро, воно так і називається. Дитина відчувала себе там дуже добре. Наступна наша подорож буде закордоном. Хотілося б поїхати до наших друзів, що нас запросили до Туреччини. Поки що ми не купили путівку, але дуже хочемо.
— Чи були у вас якісь неприємності або курйози під час подорожі з дитиною?
Можна вважати, що курйоз — це кожна прогулянка з дитиною, тому що у дітей свій режим, особливий графік. Ми не можемо розслабитися, не можемо просто насолодитися тишею, тому що якщо дитина хоче поїсти — вона вередує. Якщо дитина зробила якісь свої справи — вона вередує. Якщо дитині спекотно — вона вередує. Якщо дитині не подобається, як ти її тримаєш на руках — вона вередує. Я живу останнім часом так, що ціную тишу більш за все.
Фото: прес-служба, соцмережі, @a_l_e_s_h_a @alena_khadzhinova
