Про сімейне життя, батьківство, виховання і родинні традиції артисти розповіли Viva.ua.
Інтерв'ю проведене у рамках інформаційної кампанії усвідомленої благодійності #ПомагайЯкМиколай Міжнародного благодійного фонду СОС Дитячі Містечка Україна. Стати Миколаєм та підтримати дітей-сиріт та родини, які потребують допомоги, можна на сайті фонду.
— Тарасе, ALYOSHA, цього літа у вас народилась донька, це вже ваша третя дитина. Як наважились стати багатодітними батьками?
ALYOSHA: Насправді, ми цього не планували. Моя вагітність стала сюрпризом для нас, проте це вже був факт того, що дитина буде. Ми готові були до ще однієї дитини у нашій родині і щасливі від того, що у нас з'явилася донька. Дівчинка — це трохи інша енергія, ніж хлопці, тому і я, і Тарас насолоджуємось. Хлопчики допомагають, особливо старший, Роман. Він багато участі бере у догляді за Марусею, вже вміє сестричку заспокоїти і розвеселити.
Тарас: Ми з посмішкою говоримо про нашу родину і дійсно щасливі з трьома дітьми. Але я хочу, щоб всі розуміли — це нелегко. Відверто, поза цим інтерв'ю залишається багато непростих моментів. Ми справляємось і щасливі, що нам вдалось підготувати фундамент, щоб дати дітям любов і турботу. Проте все одно є багато тривог, переживань, обмежень, адже кожна дитина забирає на себе багато уваги і часу. Тепличних ідеальних умов не існує, дитина — це завжди маленький подвиг, особливо зараз, коли світ такий нестабільний. Але треба наважуватись, бо попри всі складнощі, це найбільше щастя, це наше продовження.
— ALYOSHA, багато блогерів і зірок одразу постять фото і відео своїх новонароджених дітей. Ви ж досі не показали обличчя доньки у себе в інстаграмі. Чому?
А: Не постимо фото Марусі, тому що не хочеться. Маленька дитина вразлива енергетично — хочеться, щоб вона була в захисті і комфорті. Адже і нам, дорослим, теж часто хочеться побути на самоті, без зайвих поглядів. А дитина взагалі беззахисна, у перші місяці життя їй не потрібен ніхто, крім батьків та батьківської любові. Ми взагалі ніколи не розглядали дітей як інструмент додаткового піару, уваги до себе, тож максимально ховаємо їх від публічності, бо це наша капсула, простір, який ми бережемо. Але оскільки ми публічні люди, то іноді доводиться у цьому питанні йти на компроміс.
— По відчуттях, бути мамою і татом доньки — інакше, ніж синів?
А: Найперше, що мене здивувало — дівчинка навіть плаче інакше, ніж хлопці. Гармоніка, інтонація інша. Також навіть у перші місяці дівчинка виглядає жіночною — ніжки, ручки, вона вся інша.
Т: Буду відвертим — перший місяць після народження кожного з наших дітей я “в астралі”, не зовсім розумію, що сталось. До того ж 80% часу з дитиною в перші місяці все ж проводить дружина, адже вона годує груддю. А потім до виховання поступово долучаюсь і я. З мого досвіду — усвідомлення того, що ти батько, приходить пізніше.
А: У мами спочатку взагалі немає часу думати про якесь усвідомлення, дуже багато завдань і одне з перших — знайти 10-15 хвилин, щоб подрімати (сміється).
— Тарасе, чи ви один вже залишались з трьома дітьми? Раду даєте?
Т: З трьома дітьми один вдома ще не залишався. Раду, звісно дам, але це буде непросто і недовго, бо ж Маруся поки лише на грудному вигодовуванні. А от з двома синами лишаюсь часто і зараз це легко — вони вже самі собі раду дають.
— А між собою хлопці сваряться? Чи ж у вас якісь секрети/рецепти залагодження сварок у родині?
А: Я виросла в родині з двома старшими братами з невеликою різницею у віці, то знаю, що сварки між хлопцями завжди будуть. Щодалі — то сильніше, адже у них завжди буде бажання лідерства. Тому я до цього готова, я знаю, що коли вони подорослішають, все переросте в міцні стосунки. А поки у нас всіх іграшок по дві однакових, аби було менше приводів для сварок (сміється). Коли ж виникають між синами конфлікти, то вчимо їх просити вибачення, вони обов'язково обіймаються після примирення.
Т: Звісно, і між нами з дружиною також бувають сварки. Емоційно щось один одному висказати — це як у всіх сім'ях. Звичайно, фізичні образи для нас табу. Але стосунків без конфліктів не буває. Тим більше, ми обоє непрості особистості, творчі, зі своїми характерами. Проте, ми намагаємось приймати один одного. Ми просто вирішили з самого початку, що у нас союз, ми вдвох і ми хочемо виховати дітей у любові.
— Назвіть топ традицій вашої родини?
А: Перша — ми обов'язково співаємо на ніч дітям колискові. В залежності від віку, вподобання у піснях змінюються. Раніше сини любили “Котику сіренький”, зараз — “Ой у вишневому садку”, “Ніч яка місячна”
Т: Друга — коли їдемо на відпочинок, то їдемо всією родиною. Хоч для нас з Альоною це не зовсім відпочинок, адже розслабитись з дітьми повністю непросто. Ми розуміємо, що діти ростуть швидко, і оці емоції — від пізнання чогось нового, відпочинку та часу, проведеного всією родиною, дуже важливі. А ми, батьки, відпочинемо пізніше, коли діти виростуть. Навесні, коли Олена була ще вагітна, їздили на берег Київського моря, у нас є металошукач, і там ми з хлопцями шукали скарби. А знайшли Марусю (сміється).
Також, до народження Марусі і необхідності годувати її груддю, у нас був ритуал — після того, як вкладали хлопців спати, ми сідали удвох ввечері, пили вино, їли сир і спілкувались. Такі розмови і час разом дуже зближують та дають можливість обговорити всі непорозуміння.
— Тарасе, ви молодіжний посол ЮНІСЕФ в Україні і багато спілкується з молоддю. Чому обрали собі таку місію?
Ми з Оленою хочемо впливати на суспільство позитивно. Щоб наші діти, коли виростуть, при можливості полетіти в будь-яку країну все ж захотіли залишитись саме в Україні. Саме тому зараз ми спілкуємось багато з молоддю, бо пройде 10-15 років, і наші діти будуть жити серед цих людей — працювати, навчатися, лікуватися. І ти ніколи не знаєш, де проросте зерно, яке ти посіяв. Взагалі, соціальні місія — головна у нашій творчості, і наша публічність є інструментом нашого впливу на молодь.
— Чи святкуєте ви у родині День святого Миколая? Вже вигадали, що будете дарувати дітям?
А: Так, День святого Миколая святкуємо. Ми у дітей завжди запитуємо, що б їм хотілося. Бо знаємо, як це приємно — отримати бажаний подарунок. От нещодавно був день народження у Марка, ми йому подарували панцир з ножнами як у «Ніндзя-черепашок", бо він їх зараз обожнює. Він був дуже щасливий. І тепер кожного ранку, коли прокидається, одразу одягає цей панцир і вже в ньому йде чистити зуби. Треба прислухатися до дитини — тоді вона стає відкрита до тебе.
— День святого Миколая вважається святом допомоги для дітей, особливо знедолених — сиріт, з кризових родин. Як ви думаєте, яка допомога для таких дітей найефективніша?
А: Я вважаю, що найбільш ефективна допомога — це виховання дорослих. Діти страждають не самі від себе — вони страждають від дорослих, суспільства. Саме тому ми багато спілкуємось з молоддю, щоб з них росли свідомі люди. Дорослі мають прислухатись до дітей і давати їм гарний приклад. Також дуже важливо контролювати і обирати оточення для дітей. І брати на себе відповідальність за свої дії. Почніть із себе, і тоді все зміниться —і діти, і наше майбутнє, і держава. Діти завжди шукають, кого повторювати. Спочатку вони шукають любов, а потім — якими їм бути, як говорити, як себе поводити. Вони шукають того, кого будуть наслідувати. Дуже хочеться, щоб для дітей це були батьки, щоб вони були авторитетом і прикладом як успішні, люблячі, добрі та мудрі люди. Щоб дитина накопичила максимально позитивного прикладу саме від батьків. Ми з Тарасом також вважаємо, що в першу чергу варто підтримувати родини з дітьми, які цього потребують — аби якомога більше дітей виховувались у любові, з відчуттям турботи і захищеності, а це можливо тільки в сім'ї.
Інтерв'ю проведене у рамках інформаційної кампанії усвідомленої благодійності #ПомагайЯкМиколай Благодійного фонду СОС Дитячі Містечка Україна. Організація опікується дітьми-сиротами, родинами у складних життєвих обставинах, відстоює права дітей на виховання у сім’ях. Стати Миколаєм та підтримати родини, які потребують допомоги, можна на сайті фонду. Більше про СОС Дитячі Містечка Україна на сторінках в Інстаграм та Фейсбук.
Співавторство: Ольга Кайда
Фото з особистого архіву артистів
