Американець українського походження Ігор Голубчик народився в Одесі, а 1992 року іммігрував із сім'єю до Америки. З 1999 року він займався медіа, радіо, телебаченням, видавництвом та з 2000 став організатором концертів та турів артистів по США і Канаді. У 2013 українські глядачі могли бачити Ігоря у телепроєкті «Любов без Кордонів» на 1+1. На сьогодні чоловік займається в основному IT та продюсуванням концертів та турів як президент компанії Resilience. Його дружина – співачка Маліка – також має відношення до світу шоубізнесу і свого часу стала фіналісткою шоу «Х-Фактор» на СТБ. Подружжя живе у Чикаго і виховує двох дітей. Крім того, Ігор має ще двох дітей від попереднього шлюбу.
Ми поспілкувалися з Ігорем Голубчиком про його взаємини з зірками українського та російського шоубізнесу, кумедні моменти з гастрольного життя артистів і про те, чи існують, на його думку, у природі «погані» народи.
— Як змінилося твоє життя після 24 лютого?
Безумовно, життя ділиться на «до» та «після» 24.02 навіть для мене — людини, яка не перебуває в Україні. Перші дні я відчував неймовірну лють, розпач, якийсь смак та запах катастрофи. Я не міг повірити, що це все відбувається. Почав тривожно реагувати на звуки літака, що пролітає, на вантажівку, що проїжджала з гуркотом. І це лише від безперервного читання стрічки каналів новин. А що вже говорити про людей, які перебували й досі перебувають під бомбардуваннями та обстрілами?!
Я гостро розумів необхідність дій: евакуювати родичів, сім'ї друзів, організовувати допомогу. Безперервні дзвінки, координація. Я пам'ятаю, як ловив себе на думці, що вперше в житті домовляюся з такою швидкістю і з такою кількістю незнайомих мені людей по всьому світу. Як передати медичні джгути (турнікети) в Україну, палети медикаментів на передову; треба було приймати блискавичні рішення. Так я познайомився з великою кількістю чудових самовідданих людей і навіть почав маленький проєкт про них — The Humble Heroes of Ukraine.
Хаос перших тижнів війни поступово переріс у більш організовану роботу, з'явилися фонди, організації, налагодилася робота складів та центрів. Це дозволило почати думати й вже планувати якісь благодійні тури, і до літа 2022 року ми зайняли свої позиції на культурному фронті.
Однак почуття люті та розпачу не залишають, бо все це пекло продовжується, але разом з цим я відчуваю гордість та радість за перемоги як на фронті, так і в наших скромних справах. Цінності як ніколи в такий час зводяться до базового: життя, сім'я, здоров'я, любов, довіра, мирне небо... Все інше відпадає саме собою.
— Як починається твій день? Як часто ти читаєш новини?
Страшно сказати, але не минуло жодного дня з 24 лютого, щоб я, не витративши години дві, не прочитав або не переглянув всі ресурси новин, щоб самостійно проаналізувати поточну ситуацію. Якщо минулого лютого я хапався за телефон, щойно розплющивши очі, то зараз намагаюся робити це не відразу. Але зриви бувають:)
— З ким з артистів ти зараз працюєш? А з ким відмовився з початком війни?
Прагну працювати з усіма, хто хоче і може зараз боротися на культурному фронті – Сергій Бабкін, Тіна Кароль, Монатик, Alyona Alyona, Jerry Heil, Wellboy, «Бумбокс», Kalush, The Hardkiss. Дорожу стосунками з кожним! Ну а з ким не працюватимемо ніколи категорично – з тими, хто підтримав війну, у кого «не все так однозначно».
— До війни у тебе були спільні проєкти з «Ленінградом», «Бі-2», Земфірою, гуртом «Руки Вгору», Лепсом, Бастою та іншими. Як зараз?
Так, ми працювали та дружили до війни з усіма чи практично з усіма. Зручно цим зараз тикати... Інтелект й відрізняє нас тим, що за наявності нової інформації людина здатна змінювати свою думку, переконання, світогляд і т.п.
Я точно можу сказати, що немає поганих народів, є погані окремі люди. Так, на жаль, буває, що вони збиваються в натовпи і їх багато. Я точно ніколи не зможу працювати з тим, хто підтримав війну. І зможу з тим, хто виявив гідність та мужність, вчинив по-людськи. Неважливо, чиєї країни вони мають паспорт.
— Чи змінилася твоя команда з початком війни?
Ще до війни у нас пройшла реорганізація, досить болісна місцями. Але минулого літа до нас у команду прийшли чудові нові люди, хто з досвідом, хто без, але я відверто тішуся, які всі молодці. Так вийшло, що зараз майже всі з Україною, але це зовсім не було метою, просто так сталося.
Але, наприклад, у нас у команді був один персонаж з України, з яким довелося розпрощатися з початком війни. Він просто зненацька став з упевненістю ретранслювати нісенітницю з російських пропагандистських телеканалів. Спочатку я мало не поперхнувся, подумав, може, збій у людини який стався, стрес. Але коли це повторилося, звільнення було негайним. Тож всяке буває.
— Я чула, що частина коштів від концертів українських артистів у США та Канаді йдуть на благодійність. З якими організаціями співпрацюєте? І які суми вже вдалося зібрати та на які цілі?
Так, безумовно, в цьому є сенс культурного фронту. Крім просування української культури у світі, зокрема в Америці та Канаді, ми працюємо з кількома фондами, яким довіряємо. Основні — це Gate.org, де ти можеш обрати будь-яку українську родину та допомогти їм фінансово. На сьогодні вже тисячам українських сімей було надано фінансову допомогу. До речі, на одному з організованих нами концертів Тіни Кароль у Маямі один американець пожертвував $20 000 в Gate.org відразу після концерту.
Також ми тісно співпрацюємо з Help Heroes of Ukraine — це благодійна організація, яка зібрала та передала в Україну військову, медичну та гуманітарну допомогу на суму понад 10 мільйонів доларів. З останніх концертів ми якраз зібрали гроші на дрони та роботи для розмінування, які вони закупили та відправили до України.
Паралельно ми працюємо з організаціями, які успішно займаються допомогою з реабілітацією та протезуванням українських воїнів тут в Америці. Один із них – Revived Soldiers Ukraine – ми зібрали для них кілька сотень тисяч доларів за один захід. Зараз починаємо співпрацювати з ще однією такою організацією – Kind Deeds у Нью-Йорку.
Все це, звичайно, добре, але відверто недостатньо, тому що потреба невичерпна. Реабілітація та протезування військовослужбовців коштує сотні тисяч доларів. Тому ми продовжуватимемо скільки потрібно, і нехай це лише крапля в порівнянні з чудовими фондами Сергія Притули та Андрія Ставніцера, але все одно потрібна крапля.
— Ігор Голубчик — патріот своєї країни?
Я вам так скажу — попри те, що зі своїх 45 років я 30+ громадянин Америки, Україна завжди була і є моїм рідним місцем, хоч у мене ніколи не було українського паспорта. Коли я виїжджав до США, СРСР не розпався. Але вважаю, що дисиденти — це найкращі патріоти. Перевіряти, критикувати та виводити на чисту воду владу, докладати зусиль, щоб стало краще, виявляти, виправляти, іноді робити боляче, щоб поправити (як у лікарів), на своєму прикладі показувати, як правильно. Бути в курсі подій у країні, брати активну участь у програмах розвитку чи покращення — нехай навіть на самому базовому рівні. Цікавитись політикою, брати участь у виборах та вірити, що твій голос має значення — ось це в моїх очах патріотизм.
Кричати, бити себе в груди кулаком чи доводити, що ось ти українець, а ось цей недостатньо українець, — це не патріотизм.
— Який твій найяскравіший спогад з дитинства?
Один із найяскравіших спогадів пов'язаний з моєю школою, а саме з вчителькою української мови та літератури Світланою Василівною. На уроках української мови у п'ятому класі Світлана Василівна раз на тиждень викликала мене: "Голубчик!" Я вставав і говорив: "Одиниця, Світлано Василівно". Вона щось бурчала під ніс, ставила одиницю в журнал і потім питала на весь клас: "Коли ж ти, Голубчик, нарешті вже поїдеш у свою Америку або Ізраїль?"
Незабаром мене звільнили від української мови, про що, зрозуміло, я зараз шкодую. А поїхав я на початку 9 класу, перед цим прийшовши до школи попрощатися, зазирнув і до Світлани Василівни до класу, сказав ось, нарешті я їду. "Куди?" — запитала вона. "В Америку", — відповів я. Вона побажала мені удачі та одразу розплакалася. Через 20 років я забігав до школи, Світлану Василівну не застав, але бачив завуча, яка мені сказала, що Світлана Василівна мене часто згадує.
— Розкажи про свою сім'ю. Як події сьогодення відбиваються на дітях?
Старші розуміють, наскільки можуть, адже вони американські підлітки. Звісно, ми завжди відповідаємо на їхні запитання, розповідаємо. Молодші, звісно, захищені від наших заворушень, але беруть участь у демонстраціях, плакати допомагають малювати.
Тещу з початку війни ми забрали до себе, вона мешкає з нами. Дядько дружини загинув на фронті нещодавно, згорів у танку.
— Яка твоя улюблена українська їжа завжди є в Чикаго? Які традиції зберігаєте в родині?
Борщ, звісно, — це святе. Моя чарівна жінка з Одеси готує не лише традиційні українські страви, а й одеські. Завжди є вареники, солона капуста та огірки. Традиції у нас, відверто кажучи, змішані-перемішані, американо-єврейсько-українські, ну якось так вийшло, та й нормально.
— Як взагалі у вашій родині справи з українською мовою?
Практично все розумію, але буває, що перепитую. А от говорити поки що можу лише окремими словами чи короткими фразами. Дружина та теща розмовляють вільно українською. Діти, напевно, — як я зараз. Долучаємо наших дітей максимально до українських традицій і свят. Розповідаємо більше про Україну, беремо з нами на культурні вечори та концерти.
— Чи можна тебе назвати найбільшим промоутером української музики у США та Канаді?
Ой ні, не треба всі ці ярлики, це тільки надає злості конкурентам, які вже не просто капостять, а навіть проплачують чорний піар — тут і в Україні. А ми просто робимо свою справу, намагаємося рости та розвиватися. Хоча, правду кажучи, є і здорова конкуренція, приходять і знайомляться нові відкриті люди, які готові і повчитися, і співпрацювати, от я за таке.
Зараз ми працюємо з більшістю топ артистів, і зірками, що сходять і навіть з початківцями. У середньому нам вдається провести до ста концертів на рік. Ми нещодавно підрахували, що я мав 65 перельотів за останні 2.5 місяці.
— Чим пишаєшся найбільше?
Своїми дітьми. Найбільше — ними. Дружиною, звичайно, вона ж у мене творча, співачка, скоро у неї братимете інтерв'ю.
— Розкажи про твої особисті стосунки з українськими артистами. З ким дружиш? Що можеш про них розповісти? Чи завжди це позитивний досвід?
Знаєте, артисти ж люди, а люди бувають різні. Хтось екстраверт, хтось інтроверт, хтось ще не знає про зіркову хворобу, хтось тільки нею захворів, хтось уже перехворів. Головне, мені здається, хто ти після всіх зіркових етапів, залишився собою чи змінився.
З кимось дуже теплі, навіть дружні стосунки, з кимось приятельські, бувають лише ділові, іноді складні. Але я ніколи дружбу не нав'язую, сам я інтроверт у житті та екстраверт за родом діяльності. Доводиться поєднувати.
Точно не буду нічого поганого ні про кого говорити. Шоубізнес хоч і схожий на політику, але тут сварок з хати виносити не варто. Я часто наводжу як приклад Діму Монатика — як артиста та людину, його чудову сім'ю та команду. Вони мені та моїй родині близькі як люди, і я дуже радий, що у нас теплі дружні стосунки.
Сергій Бабкін та його дружина неймовірно чистої душі люди, одне задоволення з ними і працювати, і спілкуватися. Святослав Вакарчук — найглибша, високо принципова і багатогранна людина, можна лише пишається знайомством з ним.
Сергій Міхалок — людина зі стрижнем і невичерпною енергією, яка стільки разів себе трансформувала, пройшла через, здавалося б, все в житті, залишилася порядною, принциповою і сміливою людиною.
Макс Корж — чудова людина, він такий же чесний і чіткий пацан, як у своїх піснях. Тіна Кароль — це, звичайно, артистка з великої літери, талант і при цьому прекрасна людина.
Юля Саніна та Валерій Бебко (The Hardkiss) — неймовірно приємні люди у спілкуванні, та й весь колектив теж.
Андрій Хливнюк — чудова людина, ним можна лише пишатися. Ми не часто спілкуємося через обставини, дуже чекаю нашої швидкої зустрічі.
Оля Полякова — завжди феєрична, людина-вогонь, фонтан енергії.
Молодь зараз усі, з ким ми працювали, — такі на радість приємні хлопці як на сцені, так і в житті: Kalush, Alyona Alyona, Shumei, Wellboy, Yaktak, Jerry Heil та Kola. Ось я зараз говорю і хвилююся, що багато кого забуваю згадати.
View this post on Instagram
— Яку українську музику ти особисто любиш? Що в тебе в плейлисті?
Наші хлопці з команди Resilience створюють та викладають плейлисти від нашої компанії у Spotify, зараз там багато найсвіжішої української музики усіх стилів. Ось там і Shumei, LatexFauna, і Wellboy, Skofka, і YakTak, і Jerry Heil, і Kola, і Alina Pash, і Tvorchi, і Асафатов, і дуже багато кого. Ось я і поповнюю свій плейлист свіжою українською музикою завдяки нашим хлопцям.
View this post on Instagram
— Найцікавіший момент, який трапився з тобою та артистами в турах?
Це легко! Смішних моментів було і є неймовірна кількість, але для мене найвеселіший — це коли одного разу артисту в розпал концерту довелося втекти у туалет хвилин на 5 хвилин (благо трек дуже довгий був, і туалет за сценою в гримерці). При цьому концерт не переривався, артист співав, прямо сидячи з туалету (у вухах монітори та мікрофон бездротовий), музиканти грали, на сцені все тривало, публіка стрибала, танцювала і в куражі нічого не зрозуміла. А от як артистові вдалося поєднати, не збитися, і не дати жодним іншим звукам потрапити до зали – фантастика! Ми за сценою просто каталися по підлозі від сміху. Ну, всяке буває.
— Чого боїшся найбільше?
Це дуже тяжке питання, особливо під час війни. Реально найбільше боюся за своїх дітей та сім'ю. А загалом, на жаль, зараз багато чого боятися доводиться. Але я про це намагаюсь не думати.
Фото: пресслужба
