Нещодавно Лієне вперше побувала в Києві на запрошення Олени Зеленської. Про те, що найбільше вразило її під час цієї поїздки, а також як вона із чоловіком допомагає Україні та українцям протистояти ворогові – Лієне розповіла нам в інтерв'ю.
– Лієне, у складі делегації Латвії ви брали участь у Саміті перших леді та джентльменів, заснованому дружиною Президента України Оленою Зеленською. Вам не страшно було їхати до Києва під час війни?
З Президентом Латвії та першою леді ми співпрацюємо вже багато років. Вони мене завжди підтримують, коли в цьому є потреба. Тому коли перша леді запросила мене долучитися до неї на саміті як єдиному делегату з Латвії, я із задоволенням погодилася.
Останні 5 місяців я активно допомагаю українцям у Латвії, тож точно знала, що обов'язково поїду. І лише в останній день було трішки страшно, бо, звичайно ж, я усвідомлюю всі ризики та серйозність ситуації, в якій перебуває Україна. Адже якраз напередодні сталася жахлива трагедія у Вінниці, щодня ми бачимо в новинах інформацію про трагічні наслідки обстрілів українських міст російськими ракетами.
Лієне Дамбіна з першою леді Латвії Андрою Левіте у Києві дорогою на саміт
– Ваші діти вас легко відпустили?
Доньці лише три роки, вона, слава богу, поки що не розуміє контексту ситуації. А троє моїх синів, як і багато хлопчиків, намагаються не демонструвати свої почуття. Але було дуже зворушливо, коли перед поїздкою старший син, якому нещодавно виповнилося 17 років, підійшов, міцно обійняв і поцілував мене. Я навіть трохи розгубилася. Цей прояв емоцій, напевно, говорив про те, що він трохи переживає.
Сімейне фото
– Що найбільше з цієї поїздки вас вразило та запам'яталося?
Я досить практична людина, тож завжди раціонально дивлюся на те, що я можу зробити, як можу допомогти. Я керую фондом у дитячій лікарні в Латвії, за 13 років роботи ми збудували онкологічні відділення, впровадили нові послуги у системі охорони здоров'я дітей, також допомагаємо індивідуально. Останні місяці – українським сім'ям, які приїхали до Латвії через війну. Тому під час цієї поїздки мені було дуже важливо зрозуміти, що ще ми можемо зробити. Можливо, перевозити дітей з України до нашого шпиталю у Ризі.
А ось те, що мене по-людськи абсолютно вразило – це сила українців. Розумію, як усім зараз важко, але я захоплююсь вашою енергією та мужністю, адже загроза існує щодня та щохвилини.
– Ви відома як благодійниця, яка зокрема надає гуманітарну допомогу нашій країні. У чому зараз основна потреба?
Ми сфокусовані на допомозі дітям у системі охорони здоров'я. Вже з перших днів війни ми організували допомогу тим, хто виїжджав з України до Латвії. Також ми надаємо психоемоційну підтримку через телефонну лінію, на якій працюють україно-, російсько- та англомовні фахівці. За 5 місяців війни у нашій лікарні ми надали допомогу вже понад 1500 українським дітям. Ті послуги та потреби, які не оплачуються державою, наш фонд бере на себе, щоб діти отримали все, що їм необхідно.
Крім фонду, я також керую ресурсним центром для підлітків, у якому надають ментальну та психоемоційну підтримку. У нас працює 9 центрів по всій Латвії, і в кожному з них уже отримують допомогу українські підлітки. У цьому ми зараз бачимо найбільшу потребу.
Також ми спостерігаємо, що українським сім'ям дуже потрібна соціальна допомога – влаштуватись у Латвії, знайти житло, налагодити якісь побутові моменти. Більшість українців під нашою опікою – це мами з дітьми. І звичайно, вони потребують значної підтримки. Це все ми також намагаємось надати.
Лієне Дамбіна з Президентом Латвії Егілсом Левітсом під час вручення найвищої нагороди в Латвії – ордену трьох зірок за досягнення та внесок у справу оздоровлення дітей
– Ваш чоловік Віліс Дамбінс є великим європейським інвестором в економіку України. Якими гуманітарними проєктами для України він займається?
У той час, коли я допомагаю українським сім'ям, які приїхали до Латвії, він вкладає сили та ресурси у гуманітарні та соціальні проєкти безпосередньо в Україні. Мабуть, вперше у житті ми робимо щось спільно у гуманітарній сфері. До 24 лютого у мене була своя робота, а в нього – своя. Нині ж у нас спільна мета – ми справді дуже хочемо допомогти Україні та українцям.
Віліс є акціонером кількох компаній в Україні. Його бізнеси перераховують гроші на допомогу внутрішнім переселенцям, на українську армію, допомагають із екіпіруванням підрозділам територіальної оборони, закуповують спорядження та амуніцію для співробітників компаній, які пішли служити на фронт. Один із його бізнесів надав підтримку українським військовим на понад 60 мільйонів гривень, інший – на понад 40 мільйонів. Як акціонер готельного бізнесу в Україні, його компанія також робить внесок у створення умов проживання для переселенців. Крім цього, вже без прив'язки до бізнесів, чоловік разом зі знайомими та друзями купує автівки швидкої допомоги в Європі та передає їх в Україну разом з іншими гуманітарними вантажами.
Лієне Дамбіна та Віліс Дамбінс
– Власне, ваш чоловік зустрів війну в Києві.
Так, тому з першого дня дуже особисто її сприйняв. Віліс полетів до Києва 23 лютого, аби підтримати колег. Напередодні були хвилювання та розмови, але ніхто в Латвії не міг подумати, що все обернеться саме так. Увечері 23 лютого ми зідзвонилися, він вкотре захопився красою української столиці, сказав, що я обов'язково маю приїхати і побачити її на власні очі, адже раніше я в Україні не була. Він запрошував багато разів, а в мене завжди була робота. І ось вийшло так, що вперше я приїхала до Києва вже після початку війни. Без Віліса. На саміт перших леді та джентльменів. Все зовсім інакше, ніж планувалося.
Відвідування лікарні в Бучі з першими леді Латвії та Литви
– Віліс і зараз приїжджає до України, хоча міг би бути у безпечній Латвії. Вам чоловіка не страшно відпускати?
Я щоразу хвилююся, заперечувати не буду. Але наш обов'язок зараз – допомогти вашій країні.
У Латвії дуже відчувається підтримка України. Я не знаю жодної людини, яка б не зробила чогось для України. Інакше просто неможливо. Усі, хто тут живуть, усвідомлюють масштаб трагедії, всі шоковані жорстокістю, несправедливістю та безглуздістю цієї війни. Тому, безумовно, я підтримую поїздки чоловіка до України, це справді важливо. Я не можу жити по-старому, ніби нічого не було. І він не може.
Місяць тому Віліс вкотре був у Києві та зустрічався там із підрозділом територіальної оборони, який підтримує його компанія. Чоловік був вражений історіями, які розповідали бійці, тоді якраз були сильні обстріли по всій лінії фронту. Так багато українців – не професійних військових, а у мирному житті банкірів чи IT-фахівців – захищають свою країну. Він був вражений і захоплений мужністю цих людей. Багато європейців розуміють, що українці зараз захищають усю Європу від розвитку цього конфлікту. Тому ми маємо зробити все, що нам до снаги, щоб зупинити росію, щоб Україна перемогла у війні. У вашій перемозі ніхто тут не сумнівається. А до цього моменту ми продовжуватимемо допомагати вам.
Знаєте, минулого разу, коли Віліс повернувся з України, він привіз із собою нагороду від військових. Я отримую багато нагород і подяк у своїй країні, але наші сини завжди сприймали їх досить спокійно. А ось коли батько привіз ордени з України – вони одразу зацікавилися (усміхається). Хлопчики ним дуже пишаються, це відчувається. А ми всі тут у Латвії захоплюємося вашою відвагою та стійкістю.
– Ми не можемо не запитати про ваші уподобання в одязі. Українських дизайнерів знаєте? Можливо, щось носите?
Ось про що я точно не замислювалася останні 5 місяців, то це про одяг. Я раніше чула про дизайнера Віту Кін, але для мене стало сюрпризом, що вона з України. Її сукні прикрашені цією надзвичайно красивою українською вишивкою.
До речі, одна моя подруга нещодавно придбала блузку-вишиванку українського бренду «Етнодім». І в мене скоро теж буде така блузка. Ми всі зараз дізнаємося багато нового про Україну – про вашу історію та культуру. Я зокрема. Наступного разу проситиму чоловіка, щоб привозив мені з поїздок речі українських дизайнерів.
– А ви, можливо, щось привезли додому з цієї поїздки в Україну?
У мене була дуже коротка подорож. Я привезла лише контакти людей, з якими можу зв'язатися та починати працювати, щоб надати практичну допомогу. Це було основною метою моєї поїздки. І звичайно, емоції – це найголовніше, що я могла привезти із собою до Латвії.
Я була вражена тим, як українці в такі складні часи знаходять в собі сили продовжувати життя, відбудовувати свої домівки, дивитися вперед. Немає жодних сумнівів у тому, що такий народ переможе.
– Яким ви бачите своє життя через 10 років і чи є в ньому місце Києву?
Зізнаюсь, я не дивлюсь у такій далекій перспективі. Намагаюся проживати кожен день. Адже в нас був ковід, все змінилось у світі. Пандемія навчила нас не будувати такі далекі плани. А війна в Україні і те, що зробила росія, взагалі перевернуло наші життя.
Я відповідальна за латвійських дітей, які також потребують допомоги в охороні здоров'я. Щороку наш фонд допомагає близько 600-700 латвійським малюкам, тоді як за 5 місяців 2022-го ми вже надали підтримку понад 450 українським дітям.
Це загалом дуже важкий період для всіх нас. Але наразі наш фокус уваги спрямований на допомогу українським дітям. Це дуже довгий шлях і нам потрібно задіяти всі можливі ресурси. Я спілкуюся з багатьма українськими сім'ями, які переїхали до Латвії через війну, і всі вони дуже чекають на той день, коли зможуть повернутися до свого дому. Ми допомагатимемо, допоки остання українська родина зможе безпечно повернутися додому. Це наше зобов'язання.
Повертаючись до вашого питання, щодо Києва у мене є певні плани. Ми перейняли від Великобританії досвід роботи у сфері ментального здоров'я дітей, і я колись чоловікові говорила, що, можливо, настав час поділитися нашим досвідом із українськими колегами. У нашому фонді нещодавно з'явилася нова колега, чудова жінка з Миколаєва. Як дитячий психолог вона надає психоемоційну підтримку українським сім'ям. Сподіваюся, у майбутньому ми зможемо поділитись нашими навичками та нашим досвідом у системі ментального здоров'я дітей з українськими партнерами.
Здобуття премії «Громадянин Європи» у 2021 році
Фото: пресслужба
