Чи існує універсальна формула успіху? Які стереотипи перешкоджають досягненню цілей? Чи може сім'я стати опорою на шляху до успішної кар'єри? Все це ми обговоримо у нашому інтерв'ю.
Як це – бути президентом великої компанії під час війни?
Скажу відверто: це надзвичайно важко. В ЕКО МАРКЕТ працюють приблизно 3 тисячі людей, за долю яких я несу відповідальність. Кожне моє рішення так чи інакше впливає на компанію, а отже, і на всіх працівників. Я постійно залучена у всі стратегічні процеси, весь час пропрацьовую в голові всі можливі варіанти розвитку подій – блекаути, обстріли, ситуацію з блокадою на кордонах. Адже на кожен з них компанія має мати чіткий план дій.
Це дуже виснажує. Якщо до вторгнення робота займала велику частину мого життя, то тепер це десь 90%. Я прокидаюся з думками про компанію, снідаю з ними, дорогою в офіс займаюся робочими питаннями. Я б і уві сні працювала, якби це було можливо (сміється).
Та я знала, на що йшла. Навіть у мирний час це надзвичайно відповідальна посада. Але така я вже людина: життя без викликів – не про мене.
Чи вдається з таким насиченим розкладом знаходити час для себе і сім’ї?
Так. Та не скажу, що з моїм графіком це легка задача. Кожен вечір, хоч би яким був важким день, я приділяю дітям. Плюс – у нас є недільно-диванний день: ми можемо навіть не покидати квартиру, просто дивитися серіали та спілкуватись.
У мене були періоди, коли доводилося обирати між сім'єю і кар’єрою. І як би це парадоксально не звучало, заради сім'ї я обирала кар’єру. Адже в цьому бачила спосіб зробити життя моїх дітей кращим – кожна мама хоче, щоб її дитина була забезпечена всім. Також двічі на рік я обов’язково проводжу свої відпустки разом із ними.
За ці майже два роки повномасштабної війни, що було для вас найважчим?
На момент початку повномасштабного вторгнення я пробула на посаді президента ЕКО МАРКЕТ трохи більше як рік. І як керівник я не могла дозволити собі слабкість, не мала права на помилку – адже колеги, працівники дивилися на мене, чекали, що буде далі.
Перший рік на новій посаді завжди дещо турбулентний – ти змінюєш багато процесів, оновлюєш структуру департаментів і топменеджмент. Ми якраз завершили великий аудит, почали оптимізувати й автоматизувати процеси. І тут бац – починається повномасштабне вторгнення.
Добре пам’ятаю, як телефонувала топменеджерам компанії, щоб уточнити, хто де і як. Це були мої люди й вони мене не підвели – усі залишилися в Україні та вирішили працювати доти, доки це буде фізично можливо. Я надзвичайно вдячна кожному з них. І всій команді ЕКО МАРКЕТ, всім нашим працівникам, що залишилися з компанією в той непростий момент.
Тож перше, що ми почали робити, – це налагоджувати зв’язок і логістику з магазинами та працівниками. Багато наших маркетів були в містах, де наступав ворог: Чернігів, Буча, Ірпінь, Херсон… І це не повний перелік. Тому ми робили все, щоб убезпечити працівників, пропонували допомогу з переїздом.
Потім почали налагоджувати ситуацію з імпортними продуктами. Тут сильно допомогли дружні контакти з минулої роботи. За місяць ми заповнили всі потреби. І це при тому, що до цього в нас не було контрактів з постачальниками, які імпортували товар у таких масштабах.
Як ви стали президентом ЕКО МАРКЕТ?
До цього я майже 20 років працювала у сфері комерційних продажів однієї з великих українських компаній. Спочатку – у комерційному відділі як спеціаліст, потім поступово рухалась уперед – керівник відділу, департаменту, комерційний директор з імпорту.
Тож коли мені запропонували очолити ЕКО МАРКЕТ у вересні 2021 року, я з радістю відгукнулася на пропозицію. Я завжди любила виклики й мені було приємно очолити окрему компанію.
Ви довго до цього йшли? Чи були періоди, коли доводилося чимось жертвувати?
Так, це був доволі тернистий шлях. Пам’ятаю, як ще студенткою ХНУРЕ (Харківського університету радіоелектроніки та комп'ютерних наук) вирішила піти працювати. Вже тоді я зрозуміла, що хочу сама розпоряджатись своїм життям. А для самостійності завжди потрібні кошти.
Було це на початку 2000-х, не найкраща економічна ситуація в країні. Памʼятаю, як батько говорив, що жінок-керівників майже немає і бізнес – це для чоловіків. Для жінки на першому місці завжди має бути чоловік і діти. Тоді ще були такі стереотипи. Я це категорично не сприймала. При всій повазі до батька. Тож я позичила гроші в подруги і влаштувалась на свою першу роботу. Платили мені не те щоб сильно багато, але для мене важливішим був сам факт, що я заробляю.
І вже в перший тиждень я на роботі зламала одну підбору на туфлях. Грошей брати не було де – до авансу ще довго, позичати теж ні в кого, а на роботу ходити потрібно. Тож прийшовши додому, я взяла пилку для металу і зрізала другу підбору. Так я і проходила до авансу. Батькам тоді я не розповідала про це, але батько і так знав – він щодня телефонував моїй сусідці, розпитував про мене. Але так, щоб самому не втручатись. Хотів подивитись, чи я справді з усім упораюся сама.
І от на третій місяць я приїжджаю додому – накупила продуктів, фруктів. Мене дуже тепло зустріли. І після цього батько вже ніколи не казав мені, що робити та як жити. Міг порадити, попросити, але не вказувати.
Я дуже добре розуміла свого батька – в 90-ті він тягнув велику родину: діти, батьки. Постійно працював, в нього ніколи не було вихідних. І він завжди хвилювався за своїх трьох доньок, яких хотів вберегти від усіх негараздів.
Коли я закінчувала університет, у мене з’явилась нагода поїхати до Києва будувати кар’єру. Не вагаючись я вирішила переїхати до столиці. І навіть тоді, коли народилась донька, батько підтримав мене в цьому рішенні. Залишивши дитину у Харкові з батьками, я повернулась працювати до Києва.
У Києві я бралася за будь-яку роботу в компанії. Коли бачила можливість зробити більше – не роздумуючи, бралася за роботу. Це також бачило керівництво, тож я доволі швидко просувалася кар'єрними сходами та у 25 років очолила комерційний відділ. Тоді я змогла забрати дочку до себе.
Ми завжди були опорою одна одній. Часто ставалося так, особливо на початку кар’єри, що я працювала шість днів на тиждень і не могла приділити їй багато часу. Вона, хоч і була маленькою, та вже розуміла, що все це я роблю заради неї. Уявіть, їй лиш 5 років, а вона вже прибирає, миє посуд. І це не з-під палки чи ще якось, а самостійно. Мене це дуже сильно мотивувало.
З огляду на це, які поради ви могли б дати жінкам, які хочуть сфокусуватися на кар’єрі?
Ніколи не забувайте про сім’ю. Якою б утомленою не були після роботи, але вдома приділяйте час спілкуванню з близькими. Вислухайте їх, розпитайте, як минув день.
Якщо хочете досягти висот у чомусь – спитайте себе, чи готові приділити цій справі всю себе. Ви маєте горіти цим, завжди бути кращою, номером один у своїй сфері. Без цього запалу не варто навіть починати.
Делегуйте обов'язки – як щодо роботи, так і щодо домашніх справ. Якщо є діти – вчіть їх допомагати вам, не тягніть все на собі. А коли зможете собі дозволити найняти хатню помічницю, не бійтеся цього робити. Теж стосується й особистих помічників по роботі. Вони дадуть вам дорогоцінний час, який ви зможете використати з більшою користю.
Що допомагає вам бути в ресурсі?
Насамперед мої оптимізм і впертість. Я завжди знаю, що з будь-якої ситуації є вихід. Навіть у темній кімнаті без вікон і дверей я знайду маленьку тріщинку, яку буду довбати доти, поки не зроблю з неї прохід. Я буду перебирати тисячі варіантів доти, доки не знайду той, який спрацює.
Ще однією опорою є мої діти. Заради них я щодня стаю кращою версією себе. А з дрібниць – музика, книжки, планування (для мене це як медитація). Завжди можна знайти якусь позитивну дрібничку, яка стане фундаментом для чогось більшого.
