П’єса «Я, війна і пластикова граната» написана від початку повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року та є фіналістом міжнародного драматургічного конкурсу «Аврора» (м. Бдигощ, Польща). 4 із 7 текстів увійшли до Антологія-24 від Parade-fest. Сценічні читання п’єси відбулися в Києві, Львові, Ужгороді, Празі. Окремі новели були поставлені в Харкові та Амстердамі. У Театрі на Печерську вперше будуть інсценізовані майже всі новели.
«Жодна з цих новел не є документальною в прямому сенсі. Наприклад, у першій новелі я відштовхувалася від свого досвіду і досвіду моїх найближчих знайомих сімейних пар у Львові. Тому мені було найлегше його написати, бо я прямо була в цій ситуації. Хоча я не хотіла б, щоб героїв асоціювали зі мною та моїм чоловіком, це все ж таки художня побудова, — говорить авторка п’єси Ніна Захоженко. — Багато з цих новел відштовхувавился від новин, від фейсбук-історій. Наприклад, від історій про харківське метро. Про те, як люди живуть у ньому, не виходячи назовні. У тому числі діти, які починають деградувати. Мене все непокоїло, чому їх не вивозять. Можна ж евакуюватись. І я почала досліджувати оцей психологічний феномен прихистку. Коли ти ніби знайшов безпечне місце і вже не хочеш його покидати. Хоча в тебе є купа варіантів. Ти психологічно замикаєшся. Про дідуся (новела “Корінний” — прим.ред.) теж із новин. Час від часу у війні в Україні гинули люди, які стали жертвами Голокосту. І от Голокост вони пережили, а цю війну — ні».
«Я, війна та пластикова граната» — це вистава-антологія. Герої вистави — наші співвітчизники, які по-своєму намагаються адаптуватись до нової, воєнної реальності.
«На всіх нас випливає війна. І авторка взяла епізоди про людей, які безпосередньо не беруть участі у війні, але реагують на неї по-різному. Все це —краплини духу народу, духу нації, духу супротиву. Він не тільки в прямому здійснєнні, не тільки на фронті. Для всіх людей. Це важливо тут, — говорить керівник постановки, директор-художній керівник Театру на Печерську Олександр Крижанівський. — Сподіваюся, що цю виставу зможуть побачити у країнах Європи, які нам співчувають. Тому що цей контакт на рівні театру, на рівні емоцій лишається у людині, і людина більше розуміє, що відбувається насправді».
Кожен із героїв вистави поставлений перед вибором: поїхати або залишитися, боротися або переховуватись, рятувати себе чи допомогти ближньому. Це історії з тилу: з глибин харківського метро, з блокпостів спальних районів столиці, з окупованих передмість, з телеграм-чатів та розмов із померлими. Це історії про любов і ревнощі, про турботу і безпомічність, про розгубленість і надію на те, що «у цьому новому світі, в якому ми опинилися, теж можна грати у футбол, їсти персики і посміхатися».
Чому важливо говорити про переживання війни у театрі? По-перше, це діє терапевтично, бо коли ти переживаєш якусь ситуацію, вона тебе полишає і тобі стає легше. А по-друге — багато речей осмислюються. Тобто ти це відчуваєш, але осмислити, сформулювати не можеш. І знову-таки функція театру в тому, аби цю річ сформулювати. Сформулювати не просто як слова, а як емоційний образ. Тоді людина розуміє, що з нею відбулося, і колективний досвід стає власним.
Прем’єра вистави відбудеться 21 жовтня о 18:00 та 22 жовтня о 17:00 на сцені Київського академічного театру на Печерську (вул. Немировича-Данченка, 5).
Режисер вистави — актор, режисер, заслужений артист України Ігор Рубашкін. У виставі задіяні актори Григорій Бакланов, Ігор Рубашкін, Ольга Ціцілінська, Юрій Вутянов, Руслан Сокольник, Кароліна Мруга, Анна Романова, Григорій Наумов.
Проєкт реалізується за підтримки Goethe-Institute в Україні.
Фото: Крістіна Урсуляк
