Герой АТО Дмитро Блохін: Жити - це велике щастя, якому варто радіти щодня

#@#

Сьогодні - розповідь про сміливого й мужнього оптиміста Дмитра Блохіна. Усі кошти з продажу журналу підуть на психологічну реабілітацію та спортивне протезування ветеранів АТО.

Капралові 30-ї механізованої бригади на передовій в АТО відірвало пальці лівої руки, вирвало м’язи на ногах і руках й понівечило голову. Попри це він повернувся на військову службу і знайшов у столичному шпиталі дружину.

«Запитуйте все, що вважаєте потрібним, але майте на увазі, що після поранення у мене трапляються провали у пам'яті – буває, виходжу з дому за хлібом, а, поки закриваю двері, вже й забуваю, куди збирався йти», – розповідає усміхнений хлопець навпроти мене.

Дмитрові Блохіну 27 років, він – контрактник 30-ї механізованої бригади з міста Новоград-Волинський. Це зараз Дмитро легко відповідає на запитання і глузує зі своїх провалів у пам’яті, а ще рік тому лікарі не знали, чи зможе хлопець повернутися до нормального життя.

«Мій тато був мічманом на військовому флоті, проте він не встиг виховати мене – у 1996 році загинув під час несення служби. Після цієї трагедії я вирішив, що виросту і оберу для себе по-справжньому чоловічу професію. Це була одна з причин, чому у 2009 році, коли мені було 19 років, я підписав контракт у 30-й бригаді», – розповідає Дмитро.

В АТО кадровий військовий був з перших днів – у 2014 році Блохін пройшов ледве не всі запеклі бої: Савур-Могила, Дебальцеве, Світлодарська дуга – їх він й досі згадує із жахом.

Герой нового спецвипуску "Viva! Переможці" Дмитро Блохін

Обкладинка нового спецвипуску журналу «Viva! Переможці». Придбати спецвипуск можна в кіосках із пресою в усіх містах України, крім зони АТО й АР Крим. Усі кошти з продажу журналу підуть на психологічну реабілітацію та спортивне протезування ветеранів АТО.

Друга частина соціального мультимедійного проекту «Переможці» - спільна робота команди Телевізійної служби новин ТСН на телеканалі 1+1 та Viva! Лучший журнал о звёздах.

Проект «Переможці» - це і вражаючі фото, створені Олександром Мордерером і Тетяною Рубльовою, і відеоарт з неймовірними кадрами зі знімального майданчика, і цикл сюжетів новин ТСН, і спеціальний благодійний випуск журналу VIVA! Переможці.

У кадрі – люди з необмеженими можливостями, ветерани АТО та паралімпійці, які втратили частини тіла, але не втратили сили духу! 15 нових надихаючих історій про мужність та перемоги над собою, над болем, над обставинами.

Партнерами «Переможців» стали: Андрій Мацола, засновник Центру практичної допомоги захисникам України AXIOS, Міністерство закордонних справ України, Національний паралімпійський комітет, благодійний фонд «Серце воїна», Клініка доктора Валіхновського, туристична компанія «Феєрія», RunUkraine, організатори візиту Ніка Вуйчича в Україну агенція Key Strategy, дизайнер Андре Тан.

Наші досягнення: За перший рік існування проекту ми здійснили всеукраїнський та світовий виставковий тур. Виставка відвідала 15 країн та 18 міст. За цей час більше 20 млн людей дізналися про проект.

Спецвипуск «Viva! Переможці 2» - 15 надихаючих історій про ветеранів АТО та паралімпійців, які втратили частини тіла, але не втратили сили духу й жаги до життя.

«Команда Viva! сьогодні представляє новий спецвипуск «Viva! Переможці», який став логічним продовженням мультимедійного проекту «Переможці». Благодійний номер вже можна придбати в кіосках преси по всій Україні», - сказала головний редактор журналу Viva! Іванна Слабошпицька.

Усі кошти з продажу журналу підуть на психологічну реабілітацію та спортивне протезування ветеранів АТО.

На фото: Олександр Мордерер, фотограф; Дмитро Блохін

Між життям та смертю

«Все сталося 3 червня 2015 року поблизу селища Луганське, що на Світлодарській дузі. Я стояв на посту: залив окропом вермішель швидкого приготування, збирався снідати, аж тут почався обстріл. По нам гатили крупнокаліберними мінами. Причому, ворог був добре пристріляний й напевне знав, де саме знаходяться наші позиції.

Залишити пост й бігти кудись в інше місце ми з товаришами не могли, адже зазвичай під час таких обстрілів до нас навідувалися розвідувально-диверсійні групи. Ми ховалися в окопі, на випадок вторгнення піхоти тримали наготові автомати з гранатами, а ще вираховували, з якою частотою ворогу відповідає наша артилерія. Здавалося, що обстріл тривав цілу вічність. Вже у шпиталі мені розповіли, що по нам без перерви, насправді, гатили годин шість.

Про що думаєш у такі моменти? – Це важко описати, та й залежить від конкретної ситуації. Як правило, не думаєш ні про що – керуєшся інстинктами виживання. Про те, як вижити.

На якийсь час гупання вщухло і ми з хлопцями пішли у покинуту сільську хату на нашій позиції. Вона була зовсім побита, а в одній зі стін стирчала 120-міліметрова міна противника. Хлопці навіть хотіли її витягати, але потім вирішили, що це надто ризиковано і краще залишити витягання професійним саперам.

Тиші вистачило максимум на півгодини – не встигли схаменутися, як обстріл почався з новою силою. Пам’ятаю, як ми разом з побратимами вилітаємо з хати в окоп, тримаємо перед собою зброю, аж раптом страшний свист, гуркіт, кілька секунд темряви і нас вибуховою хвилею кидає одне на одного. Крупнокаліберна міна поцілила майже у наш окоп, уламками від неї найбільше вразило мене і хлопця з Полтавської області, якого нам, врешті, так і не вдалося врятувати.

Я лежав під скривавленим товаришем, все тіло боліло від численних залізних скалок та переломів. Здавалося, що це кінець. Тоді ж я заплющив очі, видихнув з легень повітря і приготувався помирати. Через якийсь час оговтався і зрозумів, що пощастило – я все-таки вижив. Тепер шуткую, що в окопі на Світлодарській дузі «мені просто щось не помиралося».

На фото: Олександр Мордерер, фотограф; Дмитро Блохін

До військової служби я закінчив медичне училище, тому чудово знав, якої саме потребую допомоги. Уламками мені вирвало м’язи на руках і ногах, відірвало частину пальців на лівій руці й понівечило голову. Я підказував хлопцям, що робити, і тримався, аби не втратити свідомість. Під час того обстрілу постраждали майже усі, хто був зі мною на позиції».

«У госпіталі мене постійно запитували: «Звідки в тебе стільки оптимізму береться?», а я не можу пояснити. Напевно, в той момент, коли ти на межі між життям і смертю, щось
в тобі міняється».

Фото: Олександр Мордерер

Правила життя героя:

1. РАДІЙТЕ ЖИТТЮ. Я не знаю хлопців, які за тиждень-другий змогли повністю відновитися від важкого поранення. Так, повернення до життя займає чималий проміжок часу, але не потрібно панікувати: набирайте повні груди повітря, повільно видихайте і рухайтеся далі. Насправді, жити – це вже велике щастя, якому варто радіти щодня.

2. КОХАЙТЕ. У шпиталі я познайомився зі своєю дружиною Лілею. Це був дуже важкий період мого життя, я й не думав, що зможу в цей час когось покохати. Пам’ятаю, як обирав для неї каблучку: був на реабілітації за кордоном, побачив чудову каблучку у ювелірному магазині, але виявилося, що не має потрібного мені розміру. Ми дивом знайшли розмір буквально в останній день до відльоту, уявляєте? Я гарненько запакував все і приготувався робити пропозицію в аеропорту, одразу після повернення. Йду вже у «Борисполі» весь нав’ючений, купа торб у мене…
І тримаю руку у кишені, готовий робити пропозицію. Коли, бачу, стоїть моя кохана, а з нею ще повно людей, які приїхали нас зустрічати з реабілітації. Я тоді дещо розгубився, але потім зміг себе опанувати і, врешті, освідчився. Ми з дружиною безмежно щасливі разом, і я певний, що саме кохання Лілі відіграло у моєму одужанні не останню роль.

3. МАЙТЕ СМІЛИВІСТЬ визнавати власні помилки і боротися далі. Я й досі служу у Збройних силах України – займаю позаштатну посаду. Вдячний за надану можливість бути частиною війська, але зараз настав мій час визнати, що армія вже не є тим місцем, де я бачу себе у майбутньому. Так, з одного боку, це, свого роду, програш. З другого боку, моя боротьба за зміни в Україні точно продовжиться і поза військовою формою. Варто визнавати свої помилки, але, при цьому, не опускати руки, продовжувати ставити нові цілі і рухатися далі.

Фото: Олександр Мордерер; Тетяна Рубльова, арт-директор студії Олександра Мордерера, бекстейдж зйомки: Антон Ахметшин, канал 1+1

На фото - команда проекту: Ростислав Валіхновський, Тетяна Захарченко, Олександр Мордерер, Андрій Ушенко, Тетяна Рубльова, Андрій Мацола, Андре Тан, Єлизавета Мерешко, Олександр Сарабун, Соломія Вітвіцька, Іванна Слабошпицька, Юрій Дмитренко, Роман Торговицький, Анна Гвоздяр

Усі кошти з продажу журналу підуть на психологічну реабілітацію та спортивне протезування ветеранів АТО.

Герой АТО Дмитро Блохін: &quot;Жити - це велике щастя, якому варто радіти щодня&quot;

Герой АТО Дмитро Блохін: "Жити - це велике щастя, якому варто радіти щодня"